Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1982 №11 Сторінка 2

(Байки, Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1982 №11 Сторінка 2 - Байки, Телеграфне Агентство Перця. «Ех, якби піч на коні, а я на ній, добрий козак був би!» (Народна приказка). Ось вам, шановні читачі, декілька фактів, вивезених із села Нової Тягинки. ...Іван Савелійович Громаков пенсіонер, але продовжує працювати в радгоспі. Щоправда, пенсіонер він певною мірою умовний, позаяк документи подав іще у вересні минулого року, проте пенсії відтоді не отримав жодного разу, і що з тими документами сталося, не знають ні в радгоспному робітничому комітеті профспілки, ні в Білозерсько-му райсоцзабезі. Але зате Іван Савелійович отримав заслужену нагороду медаль «Ветеран праці». Ця пам’ятна в його житті подія відбулася так. Приїхав якось у січні Громаков у село Токарівку, де знаходиться центральна садиба радгоспу «Світанок», і випадково пройшов повз радгоспну контору. Тут і застукала його начальник відділу кадрів Любов Іванівна Зварич. Вона побачила Івана Савелійовича у вікно, вибігла на ганок і урочисто прокричала: Гей, як вас там, Грима... Грама... Словом, ось вам медаль, тільки мерщій беріть, а то холодно! І, хукаючи на пальці, подалася назад, у свій теплий кабінет. Повертів Іван Савелійович у руках коробочку з медаллю, зітхнув, пригадавши, що навіть на фронті, де умов для урочистостей було, як відомо, куди менше, і то нагороди вручалися привселюдно і, по можливості, у святковій обстановці; пригадав, почухав, як водиться у подібних сюрпризних випадках, потилицю та й пішов собі далі. ...А то стояв собі за селом стовп з електричною проводкою. Стояв і впав. Чого ті гемонські стовпи валяться одному РЕМу (себто управлінню районних електромереж) відомо, та й то не завжди. Отож упав один-єдиний стовп, а світла не стало у цілому селі. Негайно закрилися дитячі ясла, їдальня, сутужно стало без електрики у школі, та й радгоспне виробництво, само собою, заперебоїло-ся. І коли мені пощастило пробитися до Нової Тягинки, світла усе ще не було. ...Кажу: пробитися, бо тягинські дороги можна штурмувати, лише махнувши попередньо рукою і на себе (тобто на власне здоров’я), і на свій одяг, і на транспорт, яким намагаєшся подолати кілька- В. ЧЕПІГА кілометрову відстань до Нової Тягинки від каховської автотраси або ж від уже згаданої Токарівки. Те, що називається дорогою, насправді являє собою притому в будь-яку пору року глибоке чорно-коричневе місиво, яке може легко засмоктати навіть грузовик. Що, до речі, досить часто й трапляється, наочно підтверджуючи допитливим школярикам відомий закон фізики, за яким тіло, котре занурюється в рідину, витискує тієї рідини рівно стільки, скільки важить саме. Грязюки в таких випадках витискається на узбіччя (якщо дія відбувається за селом) або ж у двори (якщо машина бовкається безпосередньо у Новій Тягинці) таки чимало. ...А ще є у селі баня і є клуб. Ну, що можна сказати про них, із чим порівняти? Можливо, саме такий вигляд мали залишки наших древніх городищ після нашестя половців. Принаймні, ці сучасні руїни дають підстави робити висновок про рівень культурного та побутового забезпечення життя новотягинців. Висновок такий: ніякого рівня тут немає взагалі. І саме тому трохи шокує дуже сувора і гнівна оцінка іншого рівня рівня свідомості новотягинців, яку дають деякі радгоспні та районні керівники. Ці малосвідомі тягинці, виявляється, їдуть працювати в Херсон, у не дуже далеку Дар’ївку, в інші навколишні місця замість того, щоб трудитися у рідному селі, у рідному радгоспі. Ну, до свідомості тягинців я ще повернуся, а поки щоб у читача не склалося враження, що все у Новій Тягинці таке вже сумне і похмуре, скажу кілька слів про їхнє рідне село і рідний радгосп. Так би мовити, перейду від меланхолійного мінору до піднесеного мажору. Нова Тягинка одне з найкрасивіших сіл у районі. Воно мальовничо розкинулося понад Дніпром і своєю зеленню, своїми чепурними будинками, своїми гостинними людьми здавна приваблює зрозуміло, влітку маси відпочиваючих. Недарма ж одне з великих нікопольських підприємств збудувало тут свій пансіонат. У селі міститься другий відділок радгоспу «Світанок». І хоч робітників тут не вистачає, показники усе ж таки непогані: і в зерновому господарстві, і у молочному тваринництві, і в овочівництві. Люди стараються і про своє господарство дбають. До речі, немало серед них і молоді. А от як дбають про них? Фактично ніяк. Культмасової роботи катма. Про кіно тут давно забули. Побутове, торговельне і транспортне обслуговування таке, що ліпше вже сподіватися на власні можливості, хоч вони, природно, обмежені. Допомоги ж від радгоспного керівництва, від районних організацій поки що дуже мало. Зате обіцянок! Та яких! Ось, приміром, одна з них, датована січнем позаминулого року: «На скаргу до редакції журналу «Перець» повідомляємо, що ремонт дороги, згідно з планом, буде закінчено в червні 1980 року... Баню в селі Н. Тягинці буде пущено в експлуатацію з 1 вересня 1980 року... Будівництво нового клубу буде закінчено до 1 червня 1981 року». Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО Це найкращий спеціаліст у нашому відомстві. Він може придумати двадцять об'єктивних причин на…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"