Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1983 №17 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1983 / № 17 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1983 №17 Сторінка 3. Мн вже давно, шановні читачі, звикли з вами до газетних інформацій, котрі навіть стали шаблонними, на кшталт: «А вечорами пізно не гаснуть вогні енського сільського клубу...» Або ж: «Цілий день широко розчинені двері такого-то сільського клубу, де до послуг і юних, і дорослих відвідувачів кінозал, бібліотека, читальня, ігротека, затишні кімнати для занять різних гуртків...». Що ж, подібний шаблон можна лише вітати, позаяк ця типова інформація свідчить про типовість потягу сільських жителів до культурного спілкування, до культурного дозвілля і всілякого розвитку розмаїтих творчих здібностей. А оскільки середній селянин за своїм загальноосвітнім та інтелектуальним рівнем сьогодні фактично нічим не поступається городянину, то для нього з огляду на певну віддаленість од столичних та обласних осередків культури й мистецтва добрий клуб має особливо велике значення. Це, до речі, зафіксовано і в усній народній творчості, зокрема у приказках, які народилися ще тоді, коли клуби звалися просто і невибагливо колбудами. Згадаймо: «У колбуд ходжу й ходила, бо освіту полюбила», «Без колгоспного будинку нема розваги й відпочинку», «У гарний колбуд прямує увесь люд». Між іншим, у цих колбудівських перлинах досить повно і чітко окреслено усі основні цілі клубної культурно-масової та виховної роботи... А тепер, шановні читачі, згадавши усе це і належно оцінивши позитивну суть шаблонної газетної публіцистики на теми роботи кращих сільських культосвітніх закладів, давайте припадемо оком до замкової щілини у дверях клубу села Комарове Старовижівського району Волинської області. Пусткою і відчайдушною нудьгою повіє на нас ізсередини, звідки ще на початку літа втік останній павук, переконавшись, що йому годі сподіватись на здобич, оскільки будь-яка муха, випадково потрапивши до клубного приміщення, негай- но дохне ще на далеких підступах до павутиння. «І отак постійно, розширюють нашу поінформованість про цей... кгм... клуб у листі до редакції молоді кома-рівські жителі. Ми працюємо як належить, а от вільний час провести немає де: клуб постійно замкнений. Зверталися не раз до сільради, у районний відділ культури, але дарма. А все тому, що завклубом Прадійчук Федір Миронович у нас хитродосвідчений. Візьме сітку, піде до річки, наловить карасів і ними прикриє усі свої гріхи. Тільки й користі від нього, що з клубним баяном ходить по весіллях...». А от іще один баяніст-любитель завідуючий клубом села Вишневатого Куйбишевського району Запорізької області Гончар. «Іноді серед ночі, лише Перцеві Віктор Осипцов, то в одному, то в другому кінці села чується хрипкий голос баяніста під акомпанемент хрипкого баяна. То завклубом повертається додому з чиєїсь гулянки». Ну, а самим вишневатським клубом, точніше руїнами колишнього клубу, сільській громаді уже набридло милуватися. «І в такому вигляді він уже не один рік, продовжує В. Осипцов. Про будівництво ж нового клубу в районі лише балачки точаться. Тільки не подумайте, що Вишневате якесь глухе, неперспективне село. Ні, центральне воно в колгоспі «Росія». Тут розташовані і сільська Рада, і правління колгос- пу. І школа поки що є. Поки що бо молоді з кожним роком лишається все менше...». Навряд чи варто чекати якихось демографічних сюрпризів і у селі Борщівцях, і у Весняному Могилів- Подільського району на Вінниччині. Повна занедбаність культурно-масової, виховної роботи аж ніяк, зрозуміло, не сприяє закріпленню молоді на селі. Високими заробітками нині особливо не спокусиш. Не менш важливий стимул духовний, морально-естетичний. А ось вам естетика борщівецького клубу: «Вже років, мабуть, чотири завідує у нас клубом Галина Пилипівна Баєк. З виду енергійна, молода, має державну квартиру, а от віддачі державі ніякої не дає. Зазирніть у клубне приміщен- СІЛЬКОРИ ПЕРЦЯ ПРО СВОЇ КЛУБИ ня, знепритомнієте: бруд, запустіння, ніякої роботи. За що ж людина гроші отримує?» цікавляться у своєму листі молоді борщівчани. Про те ж саме запитують і ті молоді люди, які ще не встигли накивати п'ятами із села з чудовою назвою Весняне. Давно вже не звучать коломийки у селі Залуччі Коломийського району Івано-Франківської області. Тобто не звучать у місцевому Будинку культури, де, як пишуть юні залучани, ні вечори не проводяться, ні гуртки не працюють. Отож і доводиться юнакам і дівчатам влаштовувати вечорниці по дворах, а людям літнім посиденьки по хатах. «Двадцять із гаком років тому, розповідає Перцеві мешканець села Лук'янівки Таращанського району Київської області О. Ф. Ясеновий, керував у нас клубом літній уже чоловік Башмаков Микола Семенович. Так і гуртки діяли, і більярд був, і шахи, і шашки, і навіть дискотека вже була. А нині директорує в Будинку культури людина із спеціальною…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"