ГУМОР І САТИРА

Перець 1983 №11 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1983 / № 11 / Сторінка № 5

Перець 1983 №11 Сторінка 5. самий пам'ятник, за яким я виходив кілька місяців. Коли він узяв гроші, я не знаю, бо, виходячи з кабінету, він залишив їх там же, на столі. Я погрішив би проти істини, якби стверджував, що немає жодної людини, котра б не могла сказати про Б. М. Дмитрієва доброго слова. Є такі люди. Але вислухати мені їх не вдалося. З різних причин. Скажімо, художник К. І. Катренко, ледь зачувши про перевірку, терміново виписався з Кіровограда і накивав п'ятами у невідомому напрямку, покинув-* ши і шикарний будинок, і один з кількох автомобілів. А в нього напевно знайшлося б чимало найпохвальнн Усе пізнається в порівнянні. Я, наприклад, не уявляв раніше, що може бути щось мерзотніше, ніж хабарництво в чистому, так би мовити, вигляді, коли людина бере запропоновані за якусь послугу гроші, продаючи, таким чином душу оптом і вроздріб. А от познайомився з Борисом Михайловичем Дмитрієвим та роботою очолюваної ним фірми Кіровоградським управлінням ритуальних обрядів, і переконався: буває іще мерзотніша мерзотність. Це здир-ництво. Причому й воно, виявляється, має свої ВІДТІНКИ. Одна річ, коли, скажімо, жеківський слюсар буквально збиткується над вами і вашйм часом, прикувавши вас до фонтануючого крана своєю, м'яко кажучи, непунктуальністю, а потім іще й нахабно натякає, начебто копійчану прокладку він з-під землі дістав і що таке старання вимагає належної винагороди. В цій ситуації у вас є вибір: можна слухняно викласти троячку, а можна й не викласти, бо коли слюсар прийшов, кран він усе-таки приборкає. І зовсім інше, коли в людини горе, коли приходить вона в оте ритуальне управління, розраховуючи якщо не на глибоке співчуття, то, принаймні, на швидке виконання усіх формальностей, пов'язаних з похоронами, а її обмацують липкими поглядами, прикидаючи, яку суму з цього клієнта можна вичавити понад розцінки. Для родичів померлої вісімдесятичотирирічної Г. А. Свириденко ця сума становила двадцять вісім карбованців. Вісім карбованців узяв бригадир Леле-ківського кладовища за місце для могили; десятку принижень, що й Тамара Іванівна. І за вантаження деталей пам'ятника заплатила стільки ж. Л. М. ТИМОФЕЄВА: Я теж бігала за Дмитрієвим не менше, аж поки знайомі з практикою роботи управління люди не підказали: зайди до Дмитрієва, поклади на стіл сто карбованців і матимеш пам'ят ник. Я так і зробила. Дмитрієв запитав: «Ви хочете, щоб я був вашим опікуном?» Він провів мене у бухгалтерію, наказав швиденько оформити замовлення і повернувся до себе. В. І. АНДРЕЄВА: Я майже рік ходила до начальника управління Дмитрієва, але щоразу чула: чекайте. Нарешті він сказав: давайте завдаток. «Я вийняла п'ятдесят карбованців». «Мало, відпо вів Дмитрієв, давайте ще стільки ж». Я виконала його вимогу. Незабаром він дозволив продати мені пам'ятник. Я заплатила гроші в касу сповна. А «завдаток» Дмитрієв мені так і не повернув. Г. В. НЕГРІ: Мені так сказали: поки Дмитрієв нічого не матиме з тебе, ти не матимеш пам'ятника. Я зайшов до начальника і під час розмови поклав на краєчок стола п'ятдесят карбованців. Дмитрієв глянув на гроші і сказав: «Ходімо». Ми прийшли з ним на склад і він розпорядився продати мені той ших епітетів на адресу Дмитрієва. Бо хто ж, як не Дмитрієв, створив для Катремка воістину райські умови для роботи: брав за портрети художник стільки, скільки хотів, гроші клав у кишеню, портрети виготовляв з…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"