ГУМОР І САТИРА

Перець 1983 №20 Сторінка 7

(Вінегрет із Перцем, Народні усмішки)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1983 / № 20 / Сторінка № 7

Перець 1983 №20 Сторінка 7 - Вінегрет із Перцем, Народні усмішки. Ви помітили, що колись популярний торговельно-побутовий афоризм «Клієнт (відвідувач) завжди правий!», любовно виписаний аршинними літерами, практично зник з магазинів, майстерень та інших причетних до обслуговування організацій, поступившись місцем заклику до взаємної ввічливості? І це не випадково: навіщо, справді, декларувати те, чого немає. А от нагадування про взаємну ввічливість, або, інакше кажучи, взаємну стриманість, якраз до речі. Приїздить, скажімо, чоловік «Жигулями» (чи його притягують на буксирі) на станцію технічного обслуговування (СТО) № 7 обласного виробничого об’єднання «Ки-ївавтотехобслуговування». Раненько приїздить. Раніше, ніж їхав би на риболовлю чи по гриби. Поломка виникла ніби й копійчана, але без потрібної деталі «Жигулі» вже не машина, а тонна металу. Раненько ж він приїздить тому, що розраховує, поставивши авто на ноги, іще й на другу зміну встигнути. Проте перед зачиненими ворітьми станції уже чекає сходу сонця чималенька група таких же, як і він, автолюбителів. Перерахувавши конкурентів-претендентів на автосервіс і прикинувши, скільки часу слюсар може затратити на заміну деталі, клієнт заспокоюється: встигну. І даремно заспокоюється. Бо не знає, що майстром-приймальником на СТО-7 працює Дмитро Васильович Шупик. А для нього немає більшої насолоди, як випробовувати клієнтів на витривалість нервових систем. Майже через кожні півгодини майстер влаштовує затяжні перекури. Окрім того, йому підсовують техпаспорти особи, яких доля ощасливила правом називати Дмитра Васильовича просто Дімою, і він оформляє їм наряди-замовлення поза чергою та ще й проводить для них тривалі технічні консиліуми на предмет встановлення діагнозу. Коли ж рядовий відвідувач добереться нарешті до віконечка майстра, нерідко виявляється, що запаси деталей, які Діма щойно виписував на машину приятеля чи знайомого, уже вичерпалися. А інформацію про наявність їх на складі тут завбачливо не вивішують. Ми провели редакційний експеримент: о восьмій годині ранку зайняли чергу. Перед нами було лише десять чоловік, проте машину ми змогли здати на ремонт да-а-леко після полудня. Полагодили її неякісно. Приїхали наступного дня. Довелося знову ставати в чергу, бо жертви автосервісної халтури ніякими пільгами на СТО-7 не користуються. Довелося також вдруге платити за ту ж роботу, що її не виконали як слід напередодні. Але ми, повторюю, експериментували. А відвідувачам не до експерименту. От і уявіть, які пристрасті могли б закипати перед віконечком Д. В. Шупика, якби не табличка із закликом до взаємної ввічливості. А так Дмитро Васильович голосу ні на кого не підвищував, тягнув свою лямку дуже повільно, зате спокійно, тому якось незручно було і йому висловлювати все, що думаєш про такий сервіс. Щоправда, дехто з наївних клієнтів намагався прорватися до начальника станції В. В. Короленка або його заступника В. І. Ку-ролана, щоб якимось чином розчулити їх і вициганити потрібну запасну частину. Але першого застати на місці важкувато, а у Василя Івановича, як і в Д. В. Шупика, виробився стійкий імунітет до автолюби-тельських сліз і він посилав усіх незнайомих йому особисто відвідувачів у кращому випадку до того ж таки Шупика. І правильно робив. Клієнт повинен твердо затямити, що автолюбителів багато, а директорів і замів СТО можна на пальцях перелічити. Багато хто з харківських автолюбителів це затямив. І коли вдавався до послуг харківського міжобласного центру «АвтоВАЗтех-обслуговування», то не топтався під дверима генерального директора або головного інженера Г. Г. Менделя, а шукав майстра дільниці термінового ремонту Пісоцького, який за визначену винагороду міг усе. Навіть хрестовиною чи розподільним валом ощасливити («жигулісти» знають, яка це коштовність). Правда, не без допомоги того ж Менделя. Останній забезпечував Пісоцького бланками ; спеціальних карток, за якими звичайним ; клієнтам в порядку черги виділяли гостродефіцитні деталі і вузли. Той ішов із ними на склад і брав усе, що потрібне було для виконання спецзамовлення. А щоб стати спецклієнтом, досить було викласти кругленьку суму або займати тепленьке місце в торгівлі, сфері побуту, словом, також мати якесь відношення до дефіциту. Одержану деталь Пісоцький виписував на будь-яку автомашину, що в той час була на ремонті, а сам дефіцит вручав облагодіяному. Поінформовані клієнти об’єднання «Вінни-цяавтотехобслуговування» також не пхалися прямісінько до генерального директора А. С. Дудзика. Одні йшли до майстра рихтувальної дільниці В. С. Шестопала, інші до автомеханіка спецавтобази «Укрм’ясомолпрому» А. С. Гуцола. Останній хоч і не мав безпосереднього відношення до служби автосервісу, зате відкривав ногою двері до кабінету самого Дудзика і його заступниці Є. Грановської. А ногою тому, що руки були зайняті пакунками та готівкою, які вдячні клієнти вручали Гуцолу і левову частку яких той відносив своїм шефам. Пізніше, правда, до прямого спілкування з клієнтурою опустився і начальник СТО-1 цього об’єднання В. М.…

Вінегрет із Перцем Народні усмішки

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"