Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1983 №15 Сторінка 2

Журнал Перець 1983 №15 Сторінка 2. Заходжу до голови колгоспу «Росія» Колосникова. Здрастуйте, Сергію Семеновичу. Де тут у вас каса? Яка каса і, взагалі, хто ви такий? дивується голова. Кореспондент «Перця». Чув, що у вас тут просто так, за гарні очі, грошики дають. От і я хочу... А заразом і меблі на дурняк... Та ви що?! багряніє Колес-ников. Нічого. Ви ж доплачували, ніби преміальні, двадцять п'ять карбованців щомісяця шоферові начальника районного управління сільського господарства, платили повну ставку водієві, який возив головного зоотехніка того ж управління, меблів на 999 карбованців купували для управлінської контори, то чого ж мені не можна?.. Сергій Семенович витирає хусткою піт на чолі. Ну, порівняли, полегшено зітхнув, я ж начальникові рай-сільгоспуправління товаришу Оку-ненку підпорядкований, у певній мірі залежу від нього... І потім, ви далеко, в Києві, а Іван Романович Окуненко у Чаплинці, поруч. Між іншим, у вас неточна інформація столи та шафи нам повернули. Самі, добровільно? Ну... не зовсім. Втрутився народний контроль. Але все-таки повернули. Не те, що в колгоспі імені Кірова, нашого ж Чаплинсь-кого району. Там голова правління Риженко закупив театральні крісла для актового залу управління на 1748 карбованців. То йому, пробачте, дулю з маком повернули. А ми ще живемо... Так і не отримавши ні копійки з каси колгоспу «Росія», поїхав я. Тільки не в колгосп імені Кірова, а в Чаплинку. До товариша Окунен-ка. Спитати про столи та шафи, про крісла, ставки водіїв і про те, чому, окрім належних за штатом, у сіль-госпуправлінні працювало близько десяти осіб, так би мовити, зі сторони: один із диспетчерів, наприклад, отримував зарплатню в міжколгоспбуді, особиста секретарка начальника(тобто Окуненка) чотири роки підряд ходила за получкою й авансом у касу Чап-линського управління експлуатації зрошувальних систем, бо рахувалася там техніком-гідротехніком... Іван Романович аніскілечки не розгубився. Зловживання службовим становищем, кажете, усміхнувся й, кивнувши за вікно у бік райвиконкому, додав: Тм, значить, можна зловживати, а нам ні? Аргумент був залізний і незаперечний. Начальнику райсільгоспуп-равління справді було з кого брати приклад. Заступника голови райвиконкому Анатолія Миколайовича Романова ще донедавна возив шофер Микола Парасюк, мешканець Чаплинки, який чомусь вважався колгоспником, хоча до хліборобства був причетний лише тим, що двічі на місяць їздив у колгосп «Україна» по зарплату. Махнув і я в «Україну» гляди, й мені щось перепаде, як тому Парасюку. Не перепало. Голова колгоспу А. М. Володін скрушно почухав потилицю, а тоді й каже: Начальство звеліло то й платив. Але мені ще нічого. Хоч знаю куди оті 2500 карбованців витрачено на транспортування номенклатурної районної особи. А от мій колега Задорожний з колгоспу імені Фрунзе, нашого ж району, так той потрапив у таку халепу, що й досі не розкумекає куди й за що платив. Через нього здійснювалась якась вельми делікатна операція, пов'язана чи то з лазнею, чи то з басейном... «Цікаво, подумав я, що воно за операція? У Чаплинці немає лазні, є лише довгобуд банно-пральний комбінат, який споруджують уже п'ятий рік, і мешканцям того степового селища практично і навіть теоретично ніде помитися. Отож чи не йдеться про швидше завершення довгобуду?» Поцікавився. І узнав таке. Саме через колгосп імені Фрунзе бригада шабашників підрядилася «ремонтувати виробничу базу» на Чаплинському асфальтовому заводі. Працювали швидкісними темпами, над чим саме знав тільки начальник будівельної міжгосподарської шляхової організації П. С. Великий, якому підпорядкований асфальтовий заводик, знав згаданий уже Романов (він, кажуть, був головним консультантом на будівництві, днював і ночував там) та ще дехто. А О. О. Задорожний був тільки ширмою в тій «опера Мал. Р. САХАЛТУЄВА Без слів. ції» грошики шабашникам платив. Правда, Великий пізніше змилостивився і повернув витрачені колгоспом кошти. А от звідки і які гроші переказував начальник шляхової організації, і на які статті їх списав, це, як у таких випадках кажуть, «тайна, покрьітая мраком». Бо виявилося, що ніякої «виробничої бази» хлопці-шабашники не ремонтували, а споруджували фешенебельну лазню-сауну з модерною парильнею, з шикарним, обладнаним світлою кахлею, басейном, з душовими та іншими зручними приміщеннями. Одне слово, коли я глянув, то ахнув! Не хочу домислювати й не збираюся користуватися чутками, поширеними в Чаплинці, хто в тій диво-сауні ахкав і охкав від задоволення, але точно знаю, що ахнуло сорок тисяч державних карбованців! Саме в таку суму обійшлася та модерна забаганка... Дехто гаряче запевняв мене, що ніякої сауни в…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"