Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1984 №22 Сторінка 7

Перець 1984 №22 Сторінка 7. І ДО 95-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Виповнилося 95 років від дня народження класика україиської радянської літератури, видатного сатирика І гумориста Павла Михайловича Губенка, знаного у світі як Остап Вишня. Про його творчість чимало вже написано, в тім числі й автором цих рядків, але й досі не розгадано, не розкрито ще повністю всю глибину, всю чародійність сонячного таланту великого майстра. Хто знає, може, помиляються знавці красного письменства, стверджуючи, що такі творці, як Остап Вишня, появляються на білий світ раз на століття, але я теж приєднуюся до цієї думки. Промайнуло вже двадцять вісім літ від того сумного дня, коли пішов від нас Павло Михайлович він раптово помер 28 вересня 1956 року,. А роки, як відомо, строгий екзаменатор і суддя. Роки це історія, а історія, як казав Павло Михайлович, дама строга і справедлива, вона знає, чию творчість і на яку поличку покласти. З роками стає видно, як на долоні, що творчість Остапа Вишні не піддається впливові часу, що її глибоко гуманна, виховна роль неминуща. На мою думку, кожен письменник має свою долю, коли він живе і пише, має він її і тоді, Думаючи про посмертні долі письменників, мені здається, Доля друга. Після смерті письменника його творчість стає лише предметом студіювання для дисертантів. Доля третя. Письменник помирає, а твори його живуть вічно. Така доля, на моє глибоке переконання, випала і Остапові Вишні. І за життя він був найпопулярнішим і иайлюблеиішим письменником багатьох мільйонів читацьких кіл, лишився він таким і сьогодні. Ного твори перевидаються не тільки у нас на Україні, але і в братніх республіках, і за рубежем. Остап Вишня був, є і назавжди лишиться у нашій українській радянській літературі зіркою першої величини. І слово його чарівне, радісне, і сміх його неповторний не вмре ніколи, бо сам він був іскрометною, життєстверджуючою усмішкою свого великого і безсмертного народу. Федір МДКІВЧУК. Остап Вишня в молоді роки. У НІЧ ПІД НОВИЙ РІК І В одному колгоспі, одного району, одної області трапилася страшна пригода... У ніч під Новий рік щось украло в тому колгоспі сторожа! Був сторож і як язиком його злизало. У тому колгоспі по штату всього тільки вісімнадцять сторожів... Не вісімдесят, а всього тільки вісімнадцять. Сторожі між собою живуть тихо, мирно, у згоді та злагоді. Вони собі сторожують, трудодні собі йдуть... Щоб коли-небудь виникла серед них, сторожів, якась там сварка, то боже борони! Хіба як у підкидного грають та хтось не ту масть підкине. Але це буває дуже рідко, бо грають у підкидного так, що й у карти вже не дивляться такі спеціалісти: дійшло вже до того, що без карт грають, а так на митах. Отже, й сваритися нема причин. Буває іноді, що стерегти нема чого, так і з цього становища виходять: стережуть тоді один одного, щоб прогулів не було. Одне слово, хороші сторожі, кваліфіковані і з чималим стажем. Троє з них уже в похилім віці, старенькі, а решта нічого, у доброму ще здоров'ї, і як не грають під коморою у підкидного, тоді борються «навхрест» або «під силки», а як боротись не хочеться, тоді йдуть на товарно-молочну ферму: Ану, хто бугая підніме? Бугай у тому колгоспі симентал, красунь бугай, Цезар називається, дев'ятсот вісімнадцять кілограмів на вагу, але характером плохий, сумирний, дається піднімати, тільки стогне. Одному не вдалося ще піднімають. Тільки крекчуть, як піднімають. Олена Кленова, найкраща в колгоспі ланкова і найгостріша на язик комсомолка, кинула якось на засіданні правління: Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча нам собі сонце собі крутиться, виникла серед підняти, найкраща серед вони а вдвох уже купили! Вони потренуються та Кубка СРСР виграють! Досить уже бугая піднімати! Сторожі образились та на Оленку: я їм Ти не дуже базікай! Що ми сторожі, то нічого, забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика! та не коли перестає фізично існувати. що є їх три. Доля перша. Разом з письменником помирають його книги. Якщо не одразу, то трошки, трошки пізніше поглинає їх «медленная Лета», і на тому все кінчається. І Вміщуємо в цьому номері «Перця» чотири твори Остапа Вишні, написані ним у різні роки свого життя. те, що всі вони факти, що все це насправді було, що «розкажу, так не повірите, але це факт!». ...Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні дишель І так за дівчину взялися, що якби не парторг із комсоргом, то, дивись би, й той... і ланку б одібрали! А так, взагалі, ще раз скажемо, сторожі дуже добрі й дуже кваліфіковані, просто-таки незамінимі. І от одного з них під Новий рік щось узяло й ухопило. Діло було, розповідають, так. Під Новий рік сторожі вийшли на роботу вже після зустрічі Нового року, бо ніхто до дванадцятої години в колгоспі не спав, отже, боятися не було чого, та й злодії у цю ніч теж Новий рік зустрічають, так що можна не хвилюватися. Зустріли Новий рік і вийшли сторожувати. Цю ніч не й бугая не піднімали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати. другого дня дружина одного зчинила гвалт: Нема чоловіка! Сюди-туди нема! Уже й вечір нема! Подзвонили до району, викликали з міліції собаку-шукача Трефа, а воно тої ночі йшов сніг, сліди поприкидало. Треф побігав по дворах, підбіг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сіна, підбіг до стогу і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст. Всі Тю! А комірник потихеньку: Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була, приснула: Дивись! І колоте, а в сіно заривається! Сказано, свиня! То воно з морозу! посміхнувся міліціонер. як ми колись них УЧИЛИСЬ ! от грали в підкидного, не боролися калаталки, II з та сторожів тільки: на всіх Крадіжка в колгоспі сторожа справила гнітюче враження. Дружина весь час плаче, родичі й сусіди сумують. Сторожі ходять хмарою: Не вберегли! Скликали екстрене засідання правління, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожів, щоб один сторожував колгоспне добро, а другий штат щоб сторожував перший штат. штат Чи могло таке в свого знайомого мудрого колгоспника. Скільки в Вісімнадцять! Могло бути! подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. Могло вкрасти. кого красти! А що робити, щоб у колгоспі сторожів не крали? Єдиний спосіб вибрати доброго госпник. Голову колгоспу! Що ж йому сторожувати? ми до нього. Колгоспні трудодні! твердо заявив мудрий колгоспник. Ніхто тоді в нього сторожа не вкраде! МОГЛО трапитись? запитали колгоспі сторожів? він ми запитав. колгоспі сторожів на колгосп одного сторожа! посовітував мудоий кол- мудрий 1950. Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта. Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині. Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке. Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час: Мамо! Моні! Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака, вона мами не слухає! Жени, жени! Це були перші, найраніші кроки нашої Гуси це був перший і обов’язковий етап нашої освіти. Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життєвих умов. їхніми інструкціями ми керувалися, вказівками ми йшли. Так, значить, перша наука це гуси. Пасти гуси, пасти їх вбралися, пригнати додому всіх до одного це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу. Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просі або на чужій стерні картуза або ж бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"