ГУМОР І САТИРА

Перець 1984 №11 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1984 / № 11 / Сторінка № 7

Перець 1984 №11 Сторінка 7. НЕЕКОНОМНА ЕКОНОМІКА КОЛИ Злодійство, звісно, не професія. Це, висловлюючись сучасно, скорше хобі. Причому стародавнє. Дехто навіть стверджує, що найпрадавніше. І при цьому посилаються на праматір Єву, котра поцупила яблуко з дерева, яке їй не належало. Характерно, що крадії у всі віки від тих райських часів аж донині шукали виправдання або, принаймні, пом'якшувальну обставину в одному: я, мовляв, не крав, а просто взяв те, що погано лежало. І правопорушниця Єва теж, либонь, запевняла: якби те кляте дерево хтось охороняв, то я ніколи б яблука не поцупила, але ж воно явно було безхозним, нічиїм, тому я і согрішила. Однак Єві те виправдання допомогло, як мертвому кадило. Єву покарали. Разом із співучасником злочину Адамом її адміністративно виселили з раю. А от як покарали і чи взагалі покарали тих безгосподарників чи того нехлюя, котрий не організував як слід охорони унікальної яблуні, про це ніяких відомостей не маємо. З того часу, до речі, так чомусь і повелося: злодіїв, котрі тягнуть те, що погано лежать, засуджують, справедливо карають, а от нехлюїв, які погано поклали, інколи навіть вважають потерпілими. А щоб засудити їх і мови нема. Хіба лише осуджують. Морально. А чи це справедливо? Облишмо, однак, дещо абстрактні історичні екскурси. Перейдемо до подій і фактів актуальніших і конкретніших. А конкретно Олександр Янголенко, молодий сімейний чоловік з середньою освітою і вищесереднім заробітком, працював шахтарем на шахті «Перемога» виробничого об'єднання «Краснодонвугілля» у Вороши-ловградській області. Видавав, отже, вугіллячко на-гора, а у вільний час роззирався навсебіч: чи десь щось не лежить погано. І виявив: таки лежить! І почав тягати. Потроху. Але довго. В результаті краденого набралося чималенько. Тоді Янголенко вирішив позбутися його. Ясна річ, за відповідну суму. Віда, однак, у тому, що те «щось» ні в скупний магазин не понесеш, ані в комісійний і навіть на «товчку» не продаси. Бо одразу запитають: а де ти, чоловіче, це взяв? Отож треба було знайти покупця, з яким можна десь у тихому, безлюдному куточку віч-на-віч провести операцію: я тобі товар, ти мені гроші. У період таких нелегких роздумів до Олександра Олександровича завітали жителі міста Самбора, що на Львівщині, Роман Вілько та Кость Моторжин, які раніше працювали разом з Янголенком. Дізнавшись, чим сушить собі голову їхній приятель, самбірчани хором гукнули: їдьмо до нас у Самбір! Знайдемо тобі покупця! Зраділий негоціант узяв ноги на плечі, а під пахву торбу з краденим і разом з новоявленими маклерами посунув до симпатичного західноукраїнського міста. До тихого куточка, де мали стрітися з покупцем, їм, однак, не судилося дійти. Чи то хода в них була якась непевна, чи то надто часто озиралися, чи ще щось викликало підозру, але по дорозі ділків зупинили й попросили Янголенка показати, що в нього під пахвою. Глянули й охнули. У торбі були срібні пластинки. Не одна, не дві, а загальною вагою понад п'ятнадцять кілограмів! (Згодом фахівці встановлять: срібла там було на сто з гаком тисяч карбованців). Де вкрав? запитали в Янголенка. Та ви що! обурився негоціант. Не крав я! Просто витягав. З металобрухту. Якого такого металобрухту? Звичайного. Ну, того, що з відпрацьованих і списаних на шахтах пускачів. Тобто пускових агрегатів. А де ж такий цінний брухт лежить? Та в нас валяється. Прото неба. І на території шахти імені Лютикова, і на «Перемозі», і на «Суходільській», і на інших. І ніде ніким не охороняється.…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"