Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1985 №08 Сторінка 9

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1985 / № 08 / Сторінка № 9
Журнал Перець 1985 №08 Сторінка 9. Сергій ВОСКРЕКАСЕНКО парад ПЕРЕМОГИ Салют, Маринко, всім салют, У мене все співає, Бо те, про що пишу я тут, Раз на віку буває. В Москву прибився я, авжеж, З берлінської берлоги. І взяв активну участь теж В Параді Перемоги. Москва моя, Москва куди В тяжку годину скрути Думками рвався я з біди І прагнув тут побути. І з смертю бивсь, як Гулівер, Гонив її з окопу. Сходив я весь еС, еР, еС, еР І майже всю Європу. На той світ брала нас земля, Чорти варили в пеклі, Та ми вертали звідтіля, Бо люди ми запеклі. Оце і ти затям собі, Як наші всі солдати, Що можна тільки в боротьбі Наш мир завоювати. Як бачиш, вийшло на моє. Інакше й буть не може. У кого віра в правду є. Той всюди переможе. Москва гримить, співа, гуде, Така гостинна, люба... Через Червону Площу йде Сержант Іван Рахуба. Та я не буду про Парад, Опишуть це газети, Хоч написати був би й рад. Та ба, нема кебети... Ще здіймуть критики на сміх, А є таких багато, Та про один момент то гріх Було б не написати. От я й скажу про ті діла, Які не йшли без мене, Про ту колону, що несла Фашистівські знамена. Душ двісті нас у ній було, Як бачите, немало. І в кожного це помело, Що площу підмітало. Це з ними бути у Москві Хвалився Гітлер здуру. Ми протягли їх по мокві І скидали на хуру. Всі барабани в мить одну, Як грім зарокотали, Неначе цвяхи у труну Фашизму забивали. Цього, допоки я живу, Ніколи не забуду. Докладно взнаєш про Москву, Як у село прибуду. Бо пофортунило мені І другові одному Нам дозволяють на три дні Заскочити додому Ми з ним і пісню склали тут І вивчили співати: «Через Берлін найближча путь Солдатові до хати». р Д ЖЕ КОЛИ ВІЙНИ всього НІЧОГО, на цаль, а то й менше залишалося, в ударний гвардійський танковий полк прибув кореспондент. І одразу ж, як з кілочка: Мені б відважного танкіста фотографію зробити і підтексто-вочку на рядків тридцять сорок. У командира ударного гвардійського танкового полку, хоч війни й на цаль залишалося, клопоту вистачало, от він м'яко й делікатно перепровадив кореспондента до свого ад'ютанта Гени Соняшника. А Гена Соняшник кореспондентові теж, як з кілочка: Найкращою 'кандидатурою для вас буде боягуз Карпо Брус. Товаришу лейтенант, обурився кореспондент, ви за кого мене маєте? Чого це я повинен фото боягуза в газеті вміщувати? Та ще й підтекстовку про нього писати? Але Гена Соняшник ніби й не чув ремствування кореспондента, і невдовзі перед кореспондентом виріс здоровило в куценькій, як на його зріст, гімнастерці. Здоровило відрекомендувався: Старшина Карпо Брус, командир танка, згідно з наказом командира роти прибув у ваше розпорядження! Кореспондент, як йому здалося, непомітно протер очі: те, що гімнастерка куценька дарма, спробуй підібрати для такого гренадера довшу, а от що на цій гімнастерці зліва статечно погойдуються два ордени Червоного Прапора і три ордени Слави, а праворуч красуються: орден Вітчизняної війни першого ступеня, три ордени Червоної Зірки, Гвардійський значок, тут... Тут отетерієш остаточно, не вистачить снаги і медалі порахувати, а їх теж вистачає: і «За відвагу», і «За бойові заслуги», і за звільнення та взяття різних міст, так само, як і за оборону своїх міст. «Боже праведний, подумав кореспондент, коли тут боягузи з такими нагородами ходять, то як же ж вміщуються нагороди на грудях героїв?» Але що було робити? Зав'язалася млява розмова. Із скрутного становища вивів кореспондента сам Карпо Брус: Товаришу кореспондент, от мене боягузом зовуть в полку і навіть у дивізії. То ви напишіть про це. Про що ж писати? похнюпився журналіст. Мені про бойові подвиги писати треба, а ви... А ви послухайте, послухайте! Скажімо, стоїмо ми в лісі на вихідних рубежах. Червона ракета блись! Вперед, значить. Але мій механік-водій знає, що поки я чоботом його плеча не торкну (я в башті сиджу, а він нижче), ніякого «вперед» бути не може. Тепер для нього я цар і бог. А я відлічую після червоної ракети: один... два... три... чотири... На тому боці німець теж не дурний сидить, він теж нашу ракету бачив. І він уже точно прикинув, де мій танк має бути. І туди шандарахнув! До речі, правильно шандарахнув коли б ми рвонули одразу вслід за Гумористична новела червоною ракетою, наш танк точно під його залпом опинився…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"