ГУМОР І САТИРА

Перець 1985 №09 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1985 / № 09 / Сторінка № 3

Перець 1985 №09 Сторінка 3. Я люблю анекдоти. І ви, напевно, їх любите. Але я (можливо, як і ви) забуваю чимало забавних і не зовсім забавних історій, щойно почувши їх чи переживши життя таке швидке. Та з часом дещо у пам’яті почало «випадати в осад», і я наважився поділитись із вами кількома з таких історій, що запам’яталися... На стенді великої книгарні, розташованої на центральній, п’ятій авеню Нью-Йорка, стояли збірки анекдотів. Я роздивлявся й гортав книжечки ті разом із приятелем, американським журналістом, що веде літературні передачі на одній із малих приватних радіостанцій і весь час гасає за матеріалом, який би люди з охотою слухали. Раптом ми з ним одночасно побачи- ли на стенді яскраво оформлену книжечку «Анекдоти й цікаві історійки про росіян». Я простягнув руку перший і купив ту книжечку, а мій приятель вирішив уже її переглянути разом зі мною. Ми розгорнули збірочку й жахнулися, настільки глянцеві і сторіночки її аж пашіли люттю до всього радянського, так були напхані несусвітніми вигадками. Ну, приміром, що одна з наших хокейних команд вищої ліги потонула в березневий ріці, «бо штучних ковзанок в СРСР, як відомо, немає, а гравці змагаються і тренуються виключно на і замерзлих ставках і ріках». Поруч повідомлялося, що в СРСР замість шпалер оклеюють стіни липким плас- і тирем. Далі я прочитав, що «в Росії ! цукор випускається виключно у вигляді кубиків, бо так він нагадує звичні в побуті цієї країни малі брилки льоду»... Мій супутник побачив не стільки розгубленість, скільки злість у моєму І погляді й закрив книжечку: «Ти її : візьми з собою, сказав він. Хіба І це противник? Вони до того ненави- дять вас, що думати розучуються. ' Хочеш, розповім анекдот для розваги? І Отже, так. Людство нарешті навчило- ся пересаджувати мозок. В одній з американських клінік стоїть велика вітрина, біля неї нейрохірург із і закачаними рукавами й прейскуран- І том. П’ять грамів мозку професора коштують сто доларів, п’ять грамів І мозку сенатора п'ятсот доларів, п’ять грамів президентського мозку тисячу доларів, а п’ять грамів мозку і професіонала-антирадянця п'ять тисяч доларів. Відвідувач здивовано Віталій КОРОТИЧ запитує, чому найдорожчий мозок саме антирадянців, що, вони найму дріші? «Та ні, відповідає нейрохірург. Ви не уявляєте, скільки доводиться нишпорити по їхніх черепних коробках, доки назбираєш ті п’ять грамів мозку...» Ми обидва всміхнулися доречному анекдотові, але книжечку я таки взяв і часом, коли чую солодкоголосих чужинських пропагандистів, згадую цю й інші люті книжки, написані й видані ними, а також анекдот свого приятеля-радіожурналіста з Нью-Йорка. Друга історія з Лондона. Минулої осені якийсь час я жив і працював у цьому місті, готуючи серію статей для радянської преси. В процесі роботи я ніколи не відмовлявся від можливостей зустрітися з англійцями різних вікових категорій і різного суспільного становища. В британській столиці маю добрих знайомих, між ними й відомого письменника, лауреата міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» Джеймса Олдріджа і дружину його, Діну Олдрідж, генерального секретаря Асоціації культурних зв’язків між Великобританією і СРСР. Під час виступів перед дітьми в школах я не раз доходив висновку, що діти вивчали радянське життя за отими анекдотиками, про які я вже згадував; одного разу Діна Олдрідж просто таки остов- піла, коли якийсь учень сказав, що не хоче їхати до Радянського Союзу навіть у туристську подорож, бо, мовляв, це радянський літак «скинув атомну бомбу на Хіросіму» (?!). Кілька разів у школах таки доводилося чути, що радянські підприємства обладнані погано, людям на них немає що одягти і подібні усякі нісенітниці. Виховали діточок, як хотіли... Але якось до розмови підключився Джеймс Олдрідж. Вигляд він мав немислимо модний. Зараз в Англії будинки мод наввипередки проектують і випускають різні варіанти і одягу, простьобаного у вузькі чи трохи ширші смужки, з комірцем-стієчкою. . На Джеймсі Олдріджі була саме така куртка: він сказав, що які б там британці не були традиційно стримані, але в нього лише за півгодини уранці, коли доводиться вийти прогулятися з собакою, двічі-тричі запитують, де він узяв таку елегантну куртку, та ще й із натуральної тканини. Олдрідж повернувся уліво-вправо й, коли всі оцінили модність його вбрання, сказав, що цю куртку він привіз із Радянського Союзу, з міста Свердловська, саме там рік тому на заводі «Уралмаш» йому подарували цю супермодну за англійськими критеріями річ. Куртка ця з натуральної тканини з комірцем-стієчкою, акуратно простьобана, є радянським робочим одягом і зветься «ватянка». Він кілька разів повторив назву, перепитавши в мене, як вона звучить точно, і сказав, що бажаючі можуть перемалювати фасон просто з нього. Тим, хто продовжує вважати, ніби радянський робітничий одяг незручний і некрасивий, буде надано перевагу... А…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"