ГУМОР І САТИРА

Перець 1985 №03 Сторінка 9

(Народні усмішки)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1985 / № 03 / Сторінка № 9

Перець 1985 №03 Сторінка 9 - Народні усмішки. Коли хто-небудь знаходить скарб, йому виплачують чверть його вартості. На знімку зафіксовано зворотний процес: у землю закопують гроші. І чималенькі: п'ятнадцять тисяч сімсот карбованців. Щоправда, не готівочкою закопують, а у вигляді шарового млина, між іншим, імпортного. Ця акція плід раціоналізаторської фантазії головного інженера Баранівського фарфорового заводу Житомирської області Р. В. Пу-хальського, котрий вирішив, що кращого механізму для обладнання тимчасового відстійника каналізаційних стоків годі й шукати. ФОТОВИСТАВКА З КОМЕНТАРЯМИ Очевидно, було б логічно, якби за закопані матеріальні цінності з ініціатора вираховували хоч би чверть їх вартості. (Фото № 1 і № 2). Є на світі відчайдухи, котрі не можуть прожити без того, щоб не випробувати свою долю. Вони добровільно дря- Побачивши нову рубрику, прискіпливий читач може почати допитуватися: чому скриня, а не скринька? Чи немає тут натяку на довгу шухляду, в яку деінде дехто деколи ховає скарги і справи? Пояснюю: ніяких натяків чи іносказань нема. Річ у тім, що за минулий рік я одержав не один десяток тисяч ваших, мої шановні читачі, листів і відповідей на них вважайте, по сотні півтори конвертів на кожен робочий день. 4 ще ж багато хто, нарікаючи, приміром, на брик, надсилає: і сам витвір бракоробів, часом досить-таки великогабаритний. То в яку, скажіть мені, будь ласка, скриньку ці поштові надходження помістяться? Отож нині усі адресовані мені відправлення спершу потрапляють до нової поштової скрині, звідти на редакційні столи, а вже потім, як і завжди, тільки ще ширшим потоком, на сторінки журнали. Фото № 1. Фото Не 2. У 1983 році довідалися ми з бабою вона почула по радіо, а я вичитав у газеті, то колгосп імені Кірова Лохвицького району вирощує на продаж кіз. І не простих, а елітного походження. Десь їх закупили, звідкілясь привезли, до місцевих умов пристосували, розмножили, і дають вони стільки молока, що не кожній корові з ними під силу тягатися. От моя баба і напосіла на мене: «Поїдь та й поїдь у цей колгосп, купи кізочку. Корову нам важко тримати, а козі й харчу небагато потрібно, і в молоці високої жирності будемо купатися». Ну, а коли жінці чогось закортить, то чоловікові не відкрутитися. Сів я за стіл і написав голові листа: так і так, мовляв, не дає мені баба спокою, козячого молока їй забажалося. То ж чи не могли б ви, зважаючи на наш сімдесятирічний з гаком вік, виділити одну голову з отою елітного поголів'я? Довго не було відповіді, але потім прийшла. «Шановний Іване Івановичу! написав мені заступник голови колгоспу II. М. Божко. ...повідомляємо, що в даний час ми такого поголів'я кіз, щоб продати вам одразу, не маємо. Всіх бажаючих придбати козу ми беремо на чергу, а при першій можливості продати вам козу ми повідомимо додатково». Ох і пораділа моя баба отій «першій можливості». Та минула весна, ліго вісімдесят четвертого, а ні про першу, ні про якусь іншу можливість з колгоспу ні слуху, ні духу. Доки ти чекатимеш біля моря погоди? знову напосіла на мене баба. Бери вудки та йди до ставка: може, золоту рибку спіймаєш, яка виконає моє побажання. А не хочеш біля ставка сидіти поганяй у колгосп. Нічого не вдієш поїхав я в колгосп імені Кірова. «Хочу, кажу там, козу купити. Мені ось і заступник голови обіцяв продати її при першій можливості». Охо-хо, діду, зітхнули у колгоспній бухгалтерії і показали мені купу листів. Оце всі ждуть першої можливості. А ваша перша можливість значиться у нашому реєстрі за номером тисяча дванадцятим, а кіз у нас усього сорок три. То навіщо ж було про цих кіз на увесь світ роздзвонювати? питаю. А ми й самі не знаємо, пояснили мені. І. ЧЕРГИКАЛО, пенсіонер, ветеран праці. Полтавська область. Квартиру, де живе моя сім'я, постійно заливають сусіди зверху (п’ятий раз за останні сім років). Мені вже остогидло робити поточні ремонти, і я звернувся з проханням до начальники ЖЕУ-107 С. . Попелища або ж закли кати сусідів до порядку, або ж узяти на себе ремонтні клопоти. Проте результатів практично ніяких, потопи тривають. За що ж керівництво житлово-експлуатаційного управління одержує зарплатню? В. ГОНЧАР, за с л у же н и й п ра ц і в н 11 к культури УРСР. м. Київ. Точно не встановили, бо застати Сергія Івановича Попелища на робочому місці не вдалося. Не відгукнувся він і на численні прохання передзвонити в редакцію, передані через працівників ЖЕУ. Кажуть, правда, що двічі на місяць він в управлінні буває: в день авансу і в день зарплати. То, може, саме за це? ПЕРУАНСЬКІ КОНСУЛЬТАЦІЇ На нашу скаргу…

Народні усмішки

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"