Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1985 №10 Сторінка 2

Журнал Перець 1985 №10 Сторінка 2. Анатолій БОРТНЯК насуп. на Посоромиться остання посмітюха отакого борзописця-сміттяра! Написав би про народ мій правду чисту, не вигадував би брехень за столом. Та не вистачить ні совісті, ні хисту. Швидше лусне в чорній злості містер Мом. ніби Хто, потовкшись на свосм нам свсє-таки приписує Хто, визбируючи факти дріб'язкові, так піклується про наше майбуття? Бо, мовляв, у нас безправ'я і розруха, Та, к ЇЙяЬ БІЙТЕСЬ ДАНАЙЦІВ!.. Прикинувши всі витрати до цента й прибутки, що одержать навзамін, підкинуть Штати поміч на проценти в одну з слаборозвинених країн. Пошлють спеціалістів, консультантів, родовище займуть, немов рубіж. І виявиться згодом в результаті, що допомога схожа на грабіж. Країна та, ошукана небога, збагне й сама-таки якогось дня, що та американська допомога страшніша за троянського коня. ФЕМІДА В БОННІ Знов реваншисти, як колись, зі скреготом зубовним здіймають свастики увись у Бонні і за Бонном. В мішені цілять «вояки». Лунає «хайль!» шалене. Горять на вогнищі книжки Фейхтвангера і Гейне. З портретом фюрера на схід розгнуздана орава готова ринути в похід. А що ж богиня права? расистської інтриги і право нищити в огні правдиві, чесні книги. Свободу на нужду, пітьму, на звільнення з роботи і право кидати в тюрму прихильників свободи... Під знаком: «Злочини війни осуджувати годі»! живуть, «за строком давнини», злочинці на свободі. Нових всевладців протеже, Свобода справжня на словах, Життя інколи підкидає просто незбагненні сюрпризи. Часом такий вузол закрутить, що годі й кінець знайти. Сідає, скажімо, людина в автобус, сповнена величезного бажання доїхати з Харкова до райцентру Нова Водолага, аби звідти вже до рідного села дістатися. Трясеться, бідолаха, трясеться, у віконечко визирає і несподівано опиняється... ні в якій не у Новій і далеко не у Водолазі, а у приміських Дерга-чах. Чим не сюрприз? Воно, звісно, Дергачі теж райцентр, але дещо не той. І що у цій ситуації найцікавіше так це те, що подібні транспортні сюрпризи з кривуляса-ми трапляються не з усіма підряд, а лише з окремими, до того ж виключно дипломованими особами. Отаке-то свого часу сталося з інженером-будівельником Віктором Павловичем Гончиком. Кажуть, що він нібито сів у автобус, котрий мав його привезти у Перво-майський район якраз до контори радгоспу «Більшовик». Іншого для себе маршруту Віктор Павлович навіть обрати не смів. Для нього, випускника Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, всі дороги мали вести лише до зазначеного радгоспу. Бо ж недаремно протягом кількох років радгоспна каса щомісячно сплачувала йому досить солідну суму у вигляді стипендії. Коли ж автобус зупинився, то В. П. Гончика наче струмом жахнуло. Не впізнав, хоч ти вмри, радгоспний стипендіат рідного села! Багатоповерхові споруди і велелюдні вулиці просто приголомшили молодого спеціаліста. А тут ще й напис на будинку контори виявився зовсім…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"