Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1986 №18 Сторінка 7

Перець 1986 №18 Сторінка 7. «Гоп зі смиком» була дуже оптимістичною піснею. Здобувши у часи непу визнання у романтиків великої дороги, вона буквально надихала смиків і голів на щасливе життя, навчаючи не звертати уваги на різні побутові дрібниці. Ну, от, приміром, рядки: «Тільки вийшов карти в руки, Півгодини і по брюках, Не везе, то й нічого тужить». Хвацькі слова, чи не так? Скільки в них захвату, рвучкої експресії! Насторожити може хіба що оте «вийшов». Обережна людина обов'язково поцікавиться, звідки «вийшов», куди і по що? І виявиться, що радісний життєлюб сидів у буцегарні. Ця обставина уже дисонує з пісенним настроєм. Бо тюрма і при легковажному погляді на речі, і при серйозній задумі над життєвими катаклізмами усе-таки, що там не кажи і як там не виспівуй, не дрібниця. Загалом пісня була добряча. Навіть інтелігентні люди співали оті, з метеликами на шиї і вставними золотими щелепами. Стривайте, а чому «була»? Вона існує й тепер. Але, як висловлюються трудівники музеїв, перебуває в запасниках. А так все гаразд, її герої і сьогодні не нудьгують. Щоправда, нинішні смики і гопи не такі відверті злодії і пісенного, ба навіть прозового зізнання у них не дуже доб'єшся у судовому засіданні. На темних лавочках у парках вони тепер на гітарах та на балалайках не бринькають, мають удосталь костюмів і всього іншого. А в карти грають, як і ті, непівські. І хоч, здається, зовсім інші люди, іншої вдачі, не якісь там жевжики, а статечні й порядні джентльмени, але програні у двадцятих роках штани не дають їм спокою і понині. Про всяк випадок працюють без штанів. Не вірите? Поспитайте у колишнього директора львівської їдальні № 61 А. А. Пальчина. Він якраз уже на волі за щось там амністували. А якихось два роки тому і, зрозуміло, раніше, захочеться, бувало, Андрію Андрійовичу в карти з друзями перекинутися: зтелефонувалися, домовились, послали людину до каси Аерофлоту, і от уже мають квитки туди й назад, у Крим і з нього, на два Мал. В. ЧМИРЬОВА Звикайте до нашого режиму неодмінно спіть після обіду! А я й так звичний! вихідні. Хто виграв тисячу-другу, хто програв другу-третю не везе, то й нічого тужить. Але штани цілі, бо в Ялті форма гри без штанів. У них парко. Не скажу, щоб це був найкращий відпочинок. Туди летиш реве літак, назад летиш також реве. А там, на місці, тютюн, коньяк, за ловленим мізером і найсинішого в світі моря не побачиш. Але якось престижно: не на дачі в Брюхови-чах під Львовом граєш, а десь аж у субтропіках, які хтось інший лише в «Клубі мандрівників» бачить. Потім, правда, заборонили літати. Не за порушення здорового режи му, а за інше за хабарі, крадіжки й так далі. А от К. І. Куцир з недавнього часу колишня начальник цеху кавової фабрики теж гонорова особа і теж не без розуміння престижності, але аж на такі зальоти-польоти не йшла. Вона розважалася та бавилась переважно у Львові, а якщо й виїздила за межі, то тільки на відстань, яку може подолати за день автомашина «Волга». Марку названо не випадково, бо саме таке авто Катерина Іванівна від душевної приязні подарувала своєму, як тепер мовиться, другові. Парочкою і гасали. Довідавшись про такий дарунок, не піднімайте догори вказівного пальця. Що там «Волга»! Так, дрібниця. Перебування Куцир у безпосередній близькості до кави, на яку тепер зайшла мода, як на мамине молоко, зробила її таким можновладцем, що «Волги» міг би запрягати цугом... Як вам таке подобається? Не…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"