ГУМОР І САТИРА

Перець 1986 №21 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1986 / № 21 / Сторінка № 5

Перець 1986 №21 Сторінка 5. НЕ ТА ЕКОЛОГІЯ Наближалася дата. Непересічна. Знаменна. День народження начальника обласного управління побутового обслуговування. Через це директор фірми побутових послуг «Волинянка» І. О. Ковальчук відчувала піднесення. Просто-таки небувале. До урочистостей хотілося прийти з гідним подарунком. Передовсім Ірина Олександрівна викликала головного бухгалтера Галину Бондаренко і з такою собі милою директорською безпосередністю запропонувала, аби та дала триста карбованців. У мене, розумієте, зараз нема таких грошей, збентежено промовила Галина. Вибачте. Вибачити можу, а от зрозуміти ніяк. Отож думайте! Бондаренко думала. З одного боку, яке її діло до подарунка, що його Ірина Олександрівна збирається утелющити керівникові. Та з іншого боку, молодий головбух уже трохи вивчила вдачу своєї начальниці, знала, що та терпіти не може, коли їй відмовляють у таких дрібницях. Тому, коли за кілька днів Ковальчук повторила свою вимогу, Бондаренко взяла з каси й вручила директрисі відповідну суму. А невдовзі головбух підшукала собі підлеглу, яка... відшкодувала їй гроші, віддані начальниці. Такою доброю і зручною підлеглою виявилася касир-приймальник Гурійського прокатного пункту Євгенія Збишко. Щедрість Збишко не знала меж. Заступник головного бухгалтера Галина Хомолюк якось у невимушеній розмові з турійською колегою зауважила, що з молодих років мріє мати і шапочку, й комірець з однакового хутра. І ще поділилася тонким спостереженням: у селах, мовляв, частіше, ніж у містах, буває імпортне взуття. Євгенія на це лише мовчки опустила повіки, що слід було розуміти однозначно: «Натяк вловила, буде зроблено!» І справді, за якийсь час привезла і шкурку песця, й імпортні чобітки. Не гіршу шкурку подарувала Збишко й бухгалтерові Надії Новоселецькій. А директрисі Ковальчук Євгенія Романівна за першою ж вимогою піднесла роздобуті десь імпортні вельветові галанці, які, запевнила Ірина Олександрівна, будуть саме враз її зятеві. За що, питаєте, такі цінні підношення? А нізащо! Отак просто, від щирого серця. Аби лише в колективі «Волинянки» були душевні, сердечні стосунки і щоб до неї, Євгенії Збишко, добре ставилися старші за посадами подруги. Старші подруги ставилися до Збишко краще нема куди. Приймали від неї касові звіти без документів про здачу виручки, скорочували їй касові залишки, затверджували явно фіктивні акти списання, та й іншими хитромудрими способами приховували крадіжки Збишко... Це лише короткий перелік ілюстра- цій, які характеризують милі стосунки, що панували в колективі «Волинянки». Його можна було б значно розширити, якби було місце. Однак про те, що у фірмі був ще й ткацький цех, який продукував, зокрема, покривала, сказати треба. І що серед тих покривал значна частина була необлікованих, які збували «наліво», також слід пом'янути. І що в цьому цеху свого часу працював такий собі Петро Загоровський, теж не завадить згадати. Бо саме завдяки йому, Петрові, вдалося протягнути нитку, що зв'язувала фірму з Нікопольською нитковою фабрикою. Для вироблення «лівих» покривал потрібні «ліві» нитки. їх і одержував Петро Загоровський (а згодом і його наступники) в ниточників із Нікополя. За це, а також за одержання товару потрібного йому кольору Загоровський і його послідовники вручали вагомі грошові сувеніри керівникам фабрики. А охочих брати серед творців нитки виявилося досить. Директор фабрики Віктор Шкурко згуртував навколо себе міцну компанію у складі свого…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"