Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1986 №20 Сторінка 7

(Як у казці)
Журнал Перець 1986 №20 Сторінка 7 - Як у казці. Малюнків разок на сюжети казок ІМ І ІІ«І. Мал В. ГЛИВЕНКА згадку. Міліціонер Петя своїми діями нагадав Олександрі Іванівні десь, колись, кимось розказану побрехеньку. Засідало правління колгоспу. Порядок денний: скорочення апарату управління. Очманіли вже від промов і тютюнового диму до хрипоти. А так нічого й не вирішили. Десь опівночі, коли несила уже була говорити-балакати, голова колгоспу звернув увагу на діда Охріма, сторожа, що хропів собі потихеньку в кутку. А розбудіть-но діда. Може, підсобить нам... Розбудили. Струсив дід Охрім солодкий сон. Може, ви, діду, підкажете, як скоротити апарат? Прищухли члени правління. Дід Охрім не віднікувався. Він обвів поглядом очманілих правлінців, нагострив очі єхидненькою сміхо-тинкою і раду дав категоричну: Щоб скоротити апарат, треба видовжити змійовик... Жарти жартами, а молодший лейтенант міліції для Олександри Іванівни просто Петя, учень її колишній, як і десятки, а то й сотні інших, яких вчила уму-розуму за свої тридцять літ роботи в селі вчителькою мови й літератури, поставив її фактично у безвихідь. Зайшов. Обголомозився. Треться-мнеться молодший лейтенант. Йому, видно, важко говорити те, що хоче сказати. Але мусить служба. Вибачте, Олександро Іванівно, він витягає довгого папірця і ховає погляд на тій папірчині. Є вказівка, щоб кожен двір здав самогонний апарат. Ти, Петю, серйозно? вчителька вухам своїм не вірить. Ага. Серйозно. Нашого, районного начальства вказівка. Аби з кожного двору... Ти ж мене знаєш з отакенького. Чого ж не знати, з синами вчительки вчився Петя. А тепер дітки порозліталися, чоловік помер, і живе його вчителька самотиною в селі, якому віддала і молодість свою, і знання, і снагу. Ти чув коли-небудь, щоби твоя вчителька гнала самогонку? Що ви, Олександро Іванівно? Авжеж ні. Та я запаху тієї смерделі не переношу. Я це знаю. І всі знають. Лекції в клубі читаєте протиалкогольні. Але сказано з кожного двору... Вчителька не йме віри, що їй не вдасться переконати свого колишнього учня у безглузді його затії. Та молодший лейтенант проколює пальцем небо. Строга вказівка звідти. Уже ідучи з хати, Петя на порозі зупиняється. ПРИДИБЕНЦІ Я Видно, його осінила небуденна думка. Батько ваш покійний любили горілку? Це всі знають. Полюбляв. Ну, то що? Коли це було... Тут така заковика... Може, з позаколиш-ніх часів де завалявся іржавий апарат? Ще батьків? Га? Олександра Іванівна регоче з тієї «еврики». Та сміх сміхом, а молодший лейтенант міліції усвиріпився щоднини до вчительки. Мнеться-треться, вибачається. І веде далі своє: Є вказівка... І знову проколює пальцем небо. З кожного двору. Коли набридли ті візити не тільки вчительці, а й сусідці Насті, остання причалапала на раду-пораду. Не одпроситесь і не одмолитесь, Олександре Іванівно. Видать, недовчили ви Петра. Або перевчили. Моя вам рада. Я отцего йшла мимо глинища і бачила покручені іржаві трубки, залишки змійовика, словом, самогон- ФРАЗИ ф Народженому плазувати крила не підріжеш. ф Об’ява: Пішла на базу відпочинку*. ф «Я мрію про місто-сад*. сказала Гусениця. ф Найкоротший шлях до успіху зигзаг удачі. Олег СЕЇН. ного апарата. Кілька літ там валяється. Зробимо так: я принесу те іржаве залізяччя, а як прийде Петро, ви і вручите йому. Бо ходитиме до другого пришестя. Що ви, що ви, Насте Карпівно. Люди подумають, що я справді... Не погодилася вчителька на таке страмовисько. Молодший лейтенант не харапудився, не натужував голосу. Він приходив знову і знову і, як зіпсований магнітофон, вибачливим голосом повторював:…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"