Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1986 №06 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1986 №06 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Серед карасів, що мешкали в тихій водоймі, зчинився переполох. На рівному березі де й узялася гора, тінь від якої більшала не по днях, а по годинах. Термінову раду риб'ячого племені відкрив найпремудріший. Що воно означає взагалі і для нас, карасів, зокрема? глибокодумно розпочав він. Якщо даний об'єкт є витвором природи, то нема гарантії, що він не обвалиться на наші голови. Але епоха катаклізмів (тут захоплені вченістю оратора карасі дружно заляпали плавцями) давно минула. Отже, маємо справу з творінням людини. А людські закони, хай буде вам відомо, охороняють і нашу водойму, і нас самих. Більшість риб, заспокоєна такою залізною логікою, надалі не звертала жодної уваги на таємничу гору. Лише молоді карасі ох, ця недовірлива молодь! про всяк випадок трималися від неї подалі. І, між іншим, правильно робили. Бо одного чудового літнього дня частина їхньої обителі була похована під сотнями тонн землі. Висловивши щире співчуття карасям, давайте, врешті, назвемо речі своїми іменами. Вищезгадана водойма це старе річище Псла, що знаходиться на території садівничого кооперативу «Електрон-81». А загатив її з дозволу голови правління кооперативу А. М. Самохі-на такий собі І. І. Усик, що до даного колективу садівників має не більше відношення, ніж озерний карась до Чорного моря. Власне, з останнім Іван Ілліч може й не погодитись. Як-не-як, понад три місяці він навіть очолював правління одного з садівничих товариств, що входить до складу кооперативу. На це місце Усика настійно рекомендував заступник голови профкому виробничого об'єднання «Електрон» А. В. Самсоненко. Розхвалюючи ділові якості свого протеже, котрий в об'єднанні займає скромну посаду доглядача будівель -і споруд, Анатолій Васильович змовчав про одне: що майбутній керівник садівничого товариства... не є його членом. Та й не міг ним бути, оскільки вже володів дачною ділянкою в іншому товаристві. Зате сам Усик про цю невідповідність не забув. Разом з кермом влади до його чіпких рук потрапили членські книжки садівни-ка-любителя. Відтак за допомогою скарбника товариства Л. М. Грошевої, яка не насмілилась по-справжньому перевірити повноваження нового начальства, він «узаконив» своє незаконне перебування в кооперативі. Апетит, як відомо, приходить під час їди. Тож, підбадьорений удачею, Іван Ілліч таким же побитом поклав до кишені ще дві оформлені членські книжки на сина й дочку. Але з книжок борщу не навариш. А вільної ділянки землі, більш-менш придатної для обробітку, в товаристві вже не було. І заповзятливий Усик накинув оком на старицю. «Люди на воді міста будують, а я що у бога теля з'їв?» сказав він собі і взявся до роботи. Звісно, попередньо заручившись згодою голови правління кооперативу. До речі, ота поступливість Самохіна перед апетитами новоявленого меліоратора не менш загадкова, ніж поява останнього в товаристві. Припустимо малоймовірне: що Анатолій Михайлович теж надто довірлива людина і був певен у правах Усика на земельну ділянку. Або ще малоймовірніше: що голова правління кооперативу вважає нормальним і доцільним на довіреній йому території міняти карася як не на порося, то, принаймні, на помідори й капусту. Але благословити такий обмін без відома не лише відповідних організацій, а й членів свого правління, це вже ні в які ворота не лізе. Забезпечивши надійний тил в особі Самохіна, Усик розгорнув бурхливу діяльність. КрАЗи, КамАЗи та інші потужні «ази» один за одним розвантажувались на березі стариці, приреченої стати садом-городом. Оглухлі від ревища моторів садівники сприйняли цю автотранспорту карусель по- різному. Хто із заздрістю вміють же люди жити! а більшість із подивом і обуренням. Як це воно виходить: тут…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"