Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №16 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 16 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1987 №16 Сторінка 5. Юрій ПРОКОПЕНКО справи № 94 За мотивами кримінальної котра І прояви в шахи за колгосп, у премії, яких поки одного разу його колеги розрахунків і співставлень не маючи навзамін на за- прихи льність, як відпустка за свій який Розинський ніко-Ігор Петрович розчулився. Весь арсенал можливих і способів був використаний. Він діставав на касети цікаві му- ретельно зібравши всі ці 1’;-'’ у етективний фейлетон з таємничими перевтіленнями, зухвалими крадіжками і загадковим убивством Розділ перший трубку, почали справді, фантастичний, хоча фантастикою тут з не пахне Коли господар шикарної чотирикімнатної квартири, умеблювання якої свідчило про тонкий смак і широкі можливості хазяїв, зняв телефонну його аж затіпало від обурення: Яка в дідька Людмила Борисівна?! На тому кінці дроту завмерли. І тут же поспішливо вибачатися. Даруйте, Олександре Львовичу! Та й як можна було переплутати ваш буркітливий бас з тоненьким голоском вашої чарівної дружини! От і я питаю: як ти міг? суворо спитав Олександр Львович у підлеглого. Навіть і не знаю, як вам це пояснити, розгублено пробурмотів підлеглий.----Річ у тому, що я вас щойно бачив ви не повірите у вашому ж кабінеті, за вашим службовим столом! Не могли ж ви буквально за дві хвилини опинитись вдома, у про-тилежномужінці міста? Не подумайте нічого поганого, просто я стосовно. заприсягся підлеглий. От і до лікаря хотів у вашої Людмили Борисівни уточнити одну деталь Що ти мелеш? іще дужче обурився Олександр Львович. їй-бо, правда, зараз сиджу у відділі й чую ваш голос. А треба тобі не у відділі сидіти, а іти, вигукнув Олександр Львович і кинув трубку. Майже автоматично набрав свій службовий номер телефону. Семенюк слухає! почувся владний і впевнений голос. Його голос! Рішуче відклавши усі кілька хвилин уже мчав на своїй рідного виробничого об'єднання, тий рік обіймав поважну посаду комплектації. З дивовижною для ми років спритністю злетів на третій поверх і, уві рвавшись до власного кабінету, остовпів: сидів він сам Семенюк Олександр Принаймні його двійник, його копія. невідкладні справи, він за «Ладі» в напрямку де вже одинадця-начальника відділу своїх сорока вось- за столом Львович! Розділ другий---- біограй що має ДО ічний, проте цікавий тим, безпосереднє відношення вищеописаних подій Ігор Петрович життя: як недооцінка її ВІН Розинський вважався у відділі інтелектуалом. І не тільки тому, що мав своє неординарне судження про, скажімо, якусь літературну новинку. І не лише тому, що міг доказово облаяти навіть те, чого і в очі не бачив. Вважався він інтелектуалом за свою життєву філософію. Можливо, колись її докладно викладуть його біографи. Ми ж обмежимося однією формулою, що стала кредом його «Ніщо так не принижує людину, здібностей». Я талановитий інженер, казав він, а мушу одержувати стільки, скільки всі. Треба віддати належне послідовності, з якою відстоював це право на винятковість. Кібернетик за освітою, він до об'єднання працював програмістом в одній інститутській лабораторії. І тут зажив слави незамінної людини. Без нього і справді не могли обійтись. Часом викликали з відрядження, навіть з відпустки. Бо ніхто, крім нього, не міг знайти помилки у програмі, не міг виявити причини пробуксовування окремих електронних звивин. Так тривало доти, шляхом нескладних встановили, що причина отих помилок і пробуксовувань... сам Розинський. Виявилось, програміст навмисно програмував помилки, щоб потім навдиво-виж блискавично їх знаходити і виправляти. Відповідним запис у трудовій книжці надовго загальмував просування Розинського по службовій драбині. Спасибі, добрі люди допомогли влаштуватися на посаду інженера відділу комплектації. А з іншого боку, чого це він мав дякувати? Хай керівництво дякує долі, що придбало такого класного фахівця. На скромній посаді Ігор Петрович почувався незатишно. Тісні рамки службових обов'язків сковували ініціативу. А ідеї народжувалися в його запрограмованому на пошук мозку одна одної цікавіша. На реалізацію найзухвалішої з них і кинув Розинський усі свої таланти. Треба сказати, ідея дещо перегукувалася лабораторії. З тією різницею, що запрограмовані помилки цього разу мали бути уже не в машинах, а в накладних, відомостях, коротше документах, фіксували рух, тобто кількість надходжень і використання дефіцитних…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"