Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №24 Сторінка 7

(Гуморески)
Журнал Перець 1987 №24 Сторінка 7 - Гуморески. ГУМОР ЕСКА Збираємося до Ялових. Зустрічати Новий рік. Олена добру годину біля дзеркала чепуриться. А я над пекучою проблемою голову сушу: брати чи не брати з собою пляшку? Запитую дружину. А раніше ти як робив? дипломатична відповідь. Раніше все було ясно! роздратовано кидаю дружині. Брав та й усе! Ну й сьогодні візьми, каже примирливо Олена. Та ти уявляєш, як сьогодні з пляшкою між люди сунутись?! закипаю. Нині з пляшкою, як ото колись народник-терорист із бомбою. Так і чекай Неприємностей. То не бери і відчепись від мене! Аз якими ж очима до людей зайдемо? То бери! сердиться Олена. В мою сумочку поклади. Сумочка мала. Туди не влізе. А в мене «Посольська». Семисотка. Тоді у внутрішню кишеню свого пальта засунь. Та ж кожному дурневі буде видно, що там пляшка, не погоджуюсь, краще собі під кофту прилаштуй. Ніякої підозри не буде... Домовились. Вийшли з дому. А воно, як на гріх: щось таємно зробиш усім так і скаче у вічі. Тільки в тролейбус увіпхалися, одразу й почалося. Бідну Олену так затиснули, що й дихнути їй нічим. Що ви напираєте! чую її слабкий голос. Грудину мені здавили! Добра грудина! розв'язний басок молодика. У вас там ніби каміння! «Ну, як роздавлять «Посольську», потерпаю, ото глуму буде! Вся наша конспірація порохом полетить». На зупинці вийшли. Олена ледь жива. Звільни мене від цього лиха, тицьнула мені гарячу пляшку. Беру. З натугою засуваю у внутрішню кишеню пальта. Але горло пляшки виглядає назовні. І хто ці семисотки вигадав? Миле діло півлітровка. Прийшли до Ялових. Чути, в хаті вже гамірно. Здоровкаємось. Обережно вивідую в Павла, що святкуватимемо за чашкою чаю. «Бреше чи маскується? не второпаю. Але з обережності пляшку не виставляю. Встигнемо з козами на торг». Зайшли, з гостями познайомились. Сидимо, телевізор дивимось. Дружина Ялового стіл накриває. Яловий допомагає. Закуски, бачу, є. А чарок не ставить. Значить, про чай правду сказав. Навіщо ж я припер свою «бомбу»? Раптом господар ставить кілька пляшок мінеральної. Хе-хе-хе! Бач, як нині маскуються, штовхнув мене сусід з таким відтінком носа, що й без письмової характеристики видає його гастрономічні пристрасті. Пляшечки з-під водиці, а в них... Хе-хе! Я схаменувся, бо згадав, що моя «Посольська» ледве тримається у неглибокій кишені пальта. Хтось одежину поворушить пляшка випаде. Виходжу в коридор. Озираюсь: наче нікого. Висмикую пляшку, а тут у двері: дзінь-дзінь! Господар біжить гостей зустрічати. А за ним чогось і той, синьоносий, витикається. Куди ж свою семисотку? З розгону засуваю пляшку в халяву жіночого чобітка. Повертаюсь до кімнати, а думки, як у злодія після крадіжки, спокою не дають. Чого це вам не сидиться? запитав Яловий. Та ходив носовичок узяв, мовив неправду. Всідаюся на своє місце. Сусід мій, бачу, вже потягнув до себе пляшку мінеральної, пристрасно понюхав. Що там? питаю. Во-д-а! розчаровано каже. Ви теж можете понюхати. А ви казали, що тепер отак щось міцне маскують, вколов я сусіда. Мені байдуже, шморгнув він сизим носом, я в тверезі записався. «Стій-но! шугонула думка. У чий же це я чобіток «Посольську» засунув?» Олено, пошепки запитав дружину, ти в яких чобітках прийшла? В нових. А що? Халяви які? Короткі, довгі? Короткі. А чого ти допитуєшся? «От тобі й на, розгубився. Вона в коротких, а я в довгу засунув. Треба негайно переховати». Хотів знову з кімнати вислизнути, а тут запрошують до столу. Щоб не порушувати порядку, багатозначно мовив Яловий, тримаючи в руці склянку, старий рік проведемо під мінеральну, а Новий зустрінемо за самоваром. До чаю в нас є та й є. І пиріжки, і печиво, і торт. Взагалі тепер людина з пляшкою, як дикун перед цивілізованим світом. «То, виходить, я тут «дикуном» затесався, обпекла думка. Хоча б хто моєї «Посольської» не виявив. Оце вскочив!» Ви Чехова любите? звернувся до мене з несподіваним запитанням сусід із сизим носом.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"