Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №08 Сторінка 3

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 08 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1987 №08 Сторінка 3 - Телеграфне Агентство Перця. Науково-технічною революцією, здається, нарешті зайнялися впритул. І той, хто її не впроваджує, ризикує... Чим саме ризикує, думаю, здогадуєтесь. Отож нічого дивного в тому немає, що й на Конотопському вагоноремонтному заводі вирішили не відкладати цієї справи у довгу шухляду, а, засукавши рукави, зайнятися реконструкцією свого підприємства. Бо що там казати, обсяг ручної праці тут іще чималий. Хоча б і в колісному цеху. Так чому б оце не поставити ремонт вагонних коліс на сучасну основу? Аби швидше вони, ті колеса, мчалися магістральними шляхами прискорення. Словом, діло закрутилося не на жарт. Узгодили його у різних міністерствах, поставили до відома різні відомства. А коли почули підбадьорююче: ламайте, звичайно, ламайте старе, віджиле, те, що заважає рухатись уперед, то взяли та й зламали. І не якусь там допоміжну хим*ку, а один із провідних цехів. Отой самий колісний. Реконструювати, мовляв, так за великим рахунком. Науково-технічному прогресові, значить, зелену вулицю. Невдовзі на місці старого цеху виросла нова монументальна споруда. Ну, просто лялечка. Спочатку, кажуть, хотіли прикрасити її ще парочкою атлантів або пілястрів, та вчасно зупинилися. Проектанти (Харківський інститут ДІПрозаводтранс) та й самі заводчани одностайно вирішили: нічого державні гроші на всілякі архітектурні витребеньки викидати. Бо й так їх на реконструкцію цеху вгачено кілька сот тисяч. А воно й без атлантів чи пілястрів цех таки виглядає вражаюче. Гляне на нього стороння особа і аж подих їй перехопить. Вікна мало не барокко, дах майже модерн. Постаралися проектанти, дай їм боже здоров'я. Думаю, такий проект реконструкції можна на виставці виставляти. Або висувати на здобуття архітектурно-будівельної премії. Підійшли ми разом з начальником заводу Анатолієм Михайловичем По-хильком до цеху. Товаришеві Похильку, Зрозуміло, на нього вже й дивитися не хочеться. Бо звик. Тисячу разів бачив. А от мені... Дивлюсь і очей відірвати не можу. Красень і квит. Якщо зовні ви отаке зробили, то не уявляю, що всередині діється, із захопленням кажу. Багато хто не уявляє... От уже, думаю, де науково-технічна революція рвонула вперед семимильними кроками. А й справді, доки ж це можна залізничні колеса ремонтувати за дідівською технологією? Саме з цих міркувань ми й виходили, погодився Анатолій Михайлович. Грошей не шкодували. Точно. Не шкодували. Навіть на воротах чудернацькі засувки приладнали. Напевно, електронні. Поб-бережись! раптом пролунало над самісіньким моїм вухом. Ледве устиг відскочити. Двоє робітників, крекчучи, з гуркотом штовхали рейками колісну пару. Вона своєю багатопудовою масою вдарила у монументальні залізні ворота, ті скреготнули ледь не електронними засувками і розчахнулися. Ось так і починається технологічний процес, одержав я пояснення. Тільки надчіткий ритм цього процесу простежити до кінця не вдалося. Майже відразу за воротами він наштовхнувся на перепону. На шляху прогресу опинився обшарпаний, але таки чималенький візок. Він уперто стояв на рейках, якими, за задумом проектантів, прогрес мав невпинно рухатися територією цеху. Гальмує цей візок наш рух уперед, похитали головами керівники підприємства. Якби не він, то сміливо можна штовхати ті колісні пари аж до самісіньких верстатів. Але й без нього не можна. Щось завезти до цеху, щось вивезти. А додаткової колії чомусь проектанти не передбачили. Ми ж прогавили. Хоча це діло житейське. Ми теж не в тім'я биті. Дещо кумекаємо. Знайшли вихід. Вихід виявився на диво простим. Колісні пари, підчеплені краном, перекидалися через візок і... Поб-бережись!.. лунало вже знайоме, і під дружне «Гей, ухнемо!» робітники котили колеса далі. Не повірите, Мал. А. БОРДУНІСА але в цеху кожен робітник…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"