Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №23 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 23 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1987 №23 Сторінка 2. ДІРОЧКА Мал. В. ШИРЯЄВА . . В ЛАЦКАНІ директора радгоспу Бажання якнайхутчіше прославитися спокуса, перед якою не кожен устоїть. Не обминула вона, зокрема, Горлівський» В. М. Карпова людини, в минулому, кажуть, принципової, чесної, правдивої, словом, наділеної всіма епітетами об’єктивної характеристики, писаної за стандартом. Але до всіх цих чеснот і достоїнств директорові усе ж таки явно чогось бракувало. Якесь таємне невдоволення потихеньку гризло його бентежну душу. Кортіло, щоб помітили, заговорили, відзначили. І тут раптом така нагода!.. З’явилися люди «зі сторони» із спокусливою пропозицією: виростити й зібрати в підвідомчому господарстві такі рекордні врожаї, які нікому до цього й не снилися!.. Директор слухав, слухав і не витримав. Якби я не був атеїстом, подумав би, що ви богом послані, сказав. По руках! Ударили. А офіційний договір скріпили круглою радгоспівською печаткою. З нього випливало, що громадяни «зі сторони» «Р. Г. Пегай і М. П. Ан як бригадири двох «диких» бригад по 15 чоловік кожна зобов’язуються на площі ЗО гектарів виростити цибулю і здати її господарству, за що одержать відповідну винагороду». Коліть дірочку в лацкані піджака, запевнили Карпова. І Віктор Михайлович не сумнівався, що проколе. А коли ще й довідався, що цибулю сіятимуть не овочевою, а зерновою сівалкою, і відстань між рядками становитиме не 45, а 13 сантиметрів (набіжать зайві чотири рядочки!), мало не затанцював на радощах. У нього визріла і така думка: замість запланованих ЗО посіяти 62 гектари. Звичайно ж, за рахунок іншої культури. Іншою стали помідори. Бо їх закупівельна ціна невисока, до того ж і швидко псуються: не встигнеш зібрати, як уже сік тече. Який з них прибуток? Задумано зроблено. Дивився директор, як працюють шабашники, і славолюбна душа його співала. А ті потіли. Де не встигали брали «наймитів». Багатенько тиняється люду без діла. От їх і По п’ять тили. Бо кінцевий сячі? Ходили наглядачами і погейкували. Хімікатами землю гробили, мало думаючи, що солями її запаскуджують, що цибуля від того росте, ніби бройлер: немов і птиця, але не курка не той у неї смак, низькі поживні якості; що така цибуля непридатна для тривалого зберігання. Шабашників цікавили центнери. Генеральний директор колишнього Слов’янського тресту радгоспів (нині «Горлівський» підпорядковано Донецькому виробничому об’єднанню плодоовочевих радгоспів) В. І. Маренич своєю владою дозволив надати сезонникам городи по 15 соток на кожного. Законом такі благородні жести тим цибулею. Тож шабашники на них її й посіяли. І старалися з усіх сил, щоб вирощений врожай з поля перенести на свої городи, а потім, заручившись довідками з радгоспівською печаткою, ніби продукція є їхньою власністю, здавати заготконторам. Затруднень не було. Ні з цибулею, ні з…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"