ГУМОР І САТИРА

Перець 1988 №09 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1988 / № 09 / Сторінка № 9

Перець 1988 №09 Сторінка 9. Вранці, коли Іван Семенович Бражник вийшов з дому, ніщо не віщувало неприємностей. Звично світило сонце, у повітрі пахло гудроном. І крісло щестоящої мудрості, його кольоровий портрет почепили у верхньому ряду. Поруч із портретом Іраклія Оверкови-ча. у службовому кабінеті Івана Семенови- ча було звичним, зручним. телефон задзвонив, як завжди, солідно й опти містично. Іван Семенович зняв трубку. Привіт, Петре Михайловичу! Як настрій? почувся ніби знайомий го лос. Ви помилилися, сухо, але ввічливо відповів Іван Семенович. Тут такого немає. Ну от! не повірив голос. А з ким я говорю? Іван Семенович хотів кинути трубку, але голос був ніби знайомий, то він спокійно відрекомендувався: Іван Семенович. Ну, правильно! Ти хіба не в курсі? Тебе ж перейменували! Що? Ну, ти ж знаєш: у сусідньому з вами відділі теж є Іван Семенович. То щоб не було плутанини, тебе перейменували на Петра Михайловича. Що за безглузді жарти! обурився Бражник і кинув трубку. Кілька хвилин він перекладав папери на столі, але заспокоїтися на зміг. Вирішив піти перекурити. Виходячи з кабінету, зиркнув на табличку на дверях і похолов: прізвище було його, а ініціали інші. Не «І. С.», а «П. М.» Отже Петро Михайлович. У цю мить із кабінету навпроти вийшов завідуючий сусіднім відділом Сидоренко. У Бражника вистачило самовладання привітатися так, ніби нічого не сталося. Сидоренко приязно відповів: Здрастуйте, здрастуйте, е-е... як вас тепер? Павло... Петро, підказав Бражник і подумав: «Що я верзу?! Який я Петро, я ж зроду Іван!» Правильно Петро. Сидоренко поплескав його по плечі. Це дуже добре. Бо, знаєте, могла вийти плутанина. Адже ви були тезки із працівником нашого відділу, два Івани Семеновичі. То керівництво цілком слушно виріши- ло... Але чому саме мене? з образою запитав Бражник. Чому мене, а не його? Сидоренко похитав головою. Даремно ви так! Його теж перейменували. Він тепер Іраклій Овер-кович. Щоб ніякої плутанини. Це трохи втішило Бражника, але й здивувало: Навіщо ж було перейменовувати обох? Досить би одного. Ну, знаєте! осудливо кинув Сидоренко і сховався в кабінеті. «Оце так халепа!» подумав Бражник, припалюючи нову сигарету від недопалка. Образа муляла душу: двадцять років служби без жодного зауваження і на тобі! «Не буду! вирішив він. Не буду озиватися на нове ім'я. Покличуть: «Петре Михайловичу», а я мов не до мене. Хай знають!» Рішучим кроком повернувся на своє робоче місце і заглибився в папери. Та тут задзвонив телефон. (СУМНА ІСТОРІЯ) Алло, це Петро Михайлович? почулося в трубці. Бражник зціпив зуби і видушив з себе: Н-ні. А де Петро Михайлович? Він хотів відповісти, що тут не було й немає Петра Михайловича. Уже набрав повітря у груди, але сміливість ураз полишила його, і він тільки зміг сказати: Вийшов. Більше телефонної трубки не знімав до самої перерви. А після обіду була получка. Коли настала його черга, він знайшов у відомості своє прізвище з ініціалами «П. М.» і завагався. Касирка, що працювала в них недавно і ще не знала усіх в обличчя, підозріло подивилася на нього. Ваше прізвище Бражник? Так, Бражник. А звуть вас як? Мал. А. БОРДУНІСА Нехай шукають. Ми свої резерви ще вчора винесли! Назвати своє колишнє ім'я означало залишитися того дня без грошей. І хто-зна, як воно там було б далі, але до вечора він мав повернути борг, а після роботи забрати у взуттєвому імпортні які пообіцяла притримати знайома продавщиця. І він уже твердо і впевнено назвав…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"