ГУМОР І САТИРА

Перець 1988 №09 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1988 / № 09 / Сторінка № 5

Перець 1988 №09 Сторінка 5. ОЖНА місцевість мас свої принади. Свій, так би мовити, регіональний предмет у гордості. Хоча Дідковичі найвіддалені-ше в Коростенському районі село, зате слава про нього рознеслася далеко по всій Житомирщині. Керівники колгоспу імені Чапаєва і села ще й досі з великим душевним піднесенням згадують, як на одній вельми широкій нараді один вельми високий обласний керівник похвалив село за те, що його індивідуальний сектор щороку вивозить на базар близько 8 тисяч поросят. Он як треба, мовляв, на місці прискорено вирішувати Продоволь чу програму. І в цій розповіді немає ані найменшого перебільшення. Свиней тут справді леліють і викохують. Буває, взимку на місяць-півтора свиноматку з її виводком переводять зі стійлового утримання на хатнє. Зате принесені на олтар індивідуального тваринництва фізично-трудові жертви потім повністю компенсуються дзвінкою монетою. За скром ними підрахунками, ощадно-книжковий онд села досяг двох з лишком мільйонів карбованців, левова частка якого свинячого походження. По тому, скільки свиней ти маєш в обійсті, у Дідковичах вимірюється, так би мовити, твоє господарське реноме. них ми і в газетах, і в підручниках, і на піонерських лінійках діткам за приклад їх ставимо... Але сумнів заповзає в душу: а чи подіє уся ця дзвінкоголосо-бадьора пропаганда на отих школяриків, що бабі Прузині дрівця рубали та дивилися, як по-печерному вона живе у вік науково-технічної революції та відновлення соціальної справедливості? Думається, отака сумна наочна агітація переконливіша за сотню щедро приправлених оптимістичною патокою газетних нарисів. Побіжать вони, оті дітки, як повиростають, ой, чує серце, розбіжаться увсебіч. У той же Житомир, де так прославляли Дідковичі за високий свинячий розвиток. Або ще далі. Але не будемо фарисеями. Не будемо догматично стверджувати, ніби тільки в селі виявляють отаку душевну глухоту до старих людей, пенсіонерів, які віддали свої кращі роки суспільству, а тепер воно, це суспільство, часто-густо віддячує їм за це своєю турботою лише у вигляді грошових знаків та деяких пільг, якими, до речі, не так уже й легко скористати ся. У славнім Житомирі по вулиці Жуйкова, 18-А, у третій квартирі живуть разом аж троє інвалідів: безногий дід В. М. Іщук, його донька М. В. Більська і його ж онук Володимир. З лютого до грудня минулого року ходив онук у Корольовський соцзабез А там же, у тому рішенні, геть усі райвиконкоми зобов'язали: «Провести обстеження матеріально-побутових умов одиноких престарілих і непрацездатних громадян та затвердити списки для їх надомного обслуговування. Створити на підприємствах, в установах і в учбових закладах ради громадської опіки над одинокими престарілими громадянами та організувати їх обслуговування на дому». Хіба не ясно? А воно, бач, не скрізь прийняли до неухильного виконання. Що правда, то таки правда: не скрізь. Можна тут би навести іще кілька десятків прикладів бездушного і байдужого ставлення до ветеранів як сільських, так і міських. І, звичайно, не лише по Житомирщині. Преса зараз про це пише багато. Та й Перець уже не вперше виступає на цю тему. Справа, отже, не в прикладах. І не в тому, що райвиконкоми ігнорують рішення вищих органів. Ні в якому разі! Вони тут же, не гаючись, приймають власні аналогічні рішення і покладають усю відповідальність за їх виконання на свої бойові підрозділи на відділи соціального забезпечення. Правда, при цьому ні на мить не задумуються над тим, а чи зможуть вдержати оті горопашні відділи таку непосильну ношу? ...Як правило, поселяють їх у таких закутках, що МИЛ.0 СЕ А Прузина Григорівна Лазаренко не має їх зовсім. на це свої причини. По-перше, навіщо збирати ті гроші і куди їх потім дівати, коли бабуня сама-самісінька. По-друге, у свої 85 років по базарах багато не наїздишся. Окрім усього, ще й хліва немає, то де ж тих свиней триматимеш. Тут би вже себе якось доглянути. Живе Прузина Григорівна у старій, як і сама, хатині. Як живе, ніхто до пуття не знає. Тільки поштарка щомісяця навідується і віддає пенсію. Не заглядають сюди ні керівники села, ні сусіди. Днями підперта хвіртка патерицею. Саме вона, оця патериця, одного разу збила з пантелику заступника голови Коростенського РАПО О. М. Гусаченка і дідковицьких заступників: голови колгоспу В. В. Шафранського та секретаря парторганізації В. П. Овдіюка разом із головою профкому В. Г. Воробієнко, коли змушені були, кинувши свої відповідальні справи, поцікавитися бабиним життям-буттям. Постукали-погрюкали у хвіртку, вже геть би назад повернули, якби хтось із сусідів не підказав: «Та зайдіть через дірку…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"