Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1988 №04 Сторінка 4

(Гуморески)
Журнал Перець 1988 №04 Сторінка 4 - Гуморески. невідомо, але з впевненістю можна сказати, що ГУМОРЕСКА В історії, яку я збираюсь розповісти, немає жодного слова вигадки. Моя знайома, від якої я почув її вперше, запевняє і клянеться здоров'ям, що все це чистісінька правда. Я не тільки не сумніваюсь, що розповідь зацікавить читача, але й потай надіюсь, що вона зробить деякий внесок у нашу медицину. Сталася ця дивовижна історія а вона таки дивовижна може, рік, може, два тому в одному з поліських сіл. Назву села я залишу в таємниці для того, щоб позбавити бабу Варку, головну героїню нашого невигаданого оповідання, клопоту відповідати на листи читачів, які неодмінно захочуть дізнатися про все це докладніше від неї самої. Якось на початку зими баба Варка, яка почувала себе до цього часу досить-таки непогано, відчула, що їй нездоровиться. У спину ніби цвяшків набили, під ребра штрикає, у боці коле, у шиї ниє, ноги крутить... Одним словом, біда, хоч помирай. Дістала баба Варка зі скрині чорний костюм, нову білизну, хустку з червоними квітами на чорному тлі та деякі інші речі, котрі, як вона вважала, можуть знадобитися у потойбічній мандрівці. Вже років десять ці речі лежать у скрині. Час від часу баба Варка діставала їх, виносила надвір, провітрювала, а тоді, дбайливо згорнувши, ховала знов у скриню. А цього разу баба ніби приміряла їх перед тим, як одягти назавжди. Поплакала вона, поплакала, витерла сльози кінцем хустки, заховала речі на саме дно скрині, і на душі стало легше, а щоб позбавити від мук ще й своє тіло, одягла баба кожух і заспішила в медпункт до фельдшера. Фельдшер уважно вислухав бабині Варчині скарги і взявся її оглядати. Обстукував її, обмацував, обслуховував, а під кінець всунув бабі під пахву термометр, вдумливо почухав себе за вухом і взявся писати якийсь папірець. Серце в баби Варки то завмирало, то билося так шалено, що, здавалось, ребра не витримають, і воно вирветься з грудей. Було б негуманно радити читачеві, щоб він уявив себе на місці баби Варки. У такій крайності немає ніякої необхіднос ті, я впевнений, що читач і без цього зрозуміє, в якому стані перебувала баба Варка і що вона почувала. Адже питання стояло так: або життя, або смерть. І тверда рука фельдшера, виводячи закарлючки, виносила або вирок, або помилування. Закінчивши писати, фельдшер дістав печатку і, старанно похукавши на неї, приклав до паперу. За тим, полегшено зітхнувши, витер втомленою рукою спітніле чоло, з хвилину помилувався своєю роботою, тримаючи папір перед собою у витягнутій руці, а тоді подав його бабі Варці. Баба Варка взяла папір і піднесла до очей, намагаючись прочитати, що там написано. Але хоча й була грамотною, жодної знайомої букви не знайшла. «Вчений! з повагою подумала баба Варка. Не по-нашому, видно, написано». Це вам, бабо, направлення в районну поліклініку. Там вас вилікують, сказав фельдшер і, зустрівши тривожний бабин погляд, додав: Нічого страшного... тут фельдшер вимовив кілька незрозумілих для баби Варки (та й не тільки для неї, для нас, мабуть, теж) слів, які вкінець підірвали її здоров'я. Що то були за слова, мені саме вони відібрали у баби Варки останню надію. Важко собі навіть уявити, що якийсь там медичний термін чи латинь, які з легкістю злітають з уст медика, іноді діють сильніше за будь-яке лікування. Усі ці незрозумілі слова роблять в одну мить те, чого не в змозі зробити навіть тривале лікування. Вони вбивають людину якщо не фізично, то морально. Ледве дісталася баба Варка додому і одразу ж злягла. їхати в район відмовилася навідріз. Стала смерті чекати. Чекала,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"