Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1988 №22 Сторінка 4

Журнал Перець 1988 №22 Сторінка 4. МУХОЛОВ ИМСЬКИЙ імператор Доміціан за роки свого урядування не залишив нічого такого, що залишило б слід в історії Стародавнього Риму. Але в історію він увіпхнувся за принципом: «По порядку розрахуйсь!» Бо коли йтиметься про Юлія Цезаря, Клавдія, далі (опустимо, за браком потреби в цьому, кілька імен) Веспасіана, Ті- та, й історика запитають, хто ж наступний порядковий номер, той змусить сказати: «Доміціан». «А що він доброго зробив?» «Та, в принципі, цезарі-імпера-тори практично нічого доброго не робили». «А взагалі? Керував же він якось державою?» «Докеру-вався до того, що обрид усім, як гіркий хрін, і вбили його, як скаженого пса. Давайте заглянемо у Светонія!» У Светонія все розкладено по поличках, розписано, який цезар чого вартий. Так от, у Светонія зазначено, що на початку свого імператорства Доміціан ловив... мух. І тут ніякої алегорії в тому, плані, що ловив гав і прогавив імперію. Доміціан ловив мух насправжки. Не собачим робом на предмет наступного ковтання спійманої мухи, а жменею. І так імператор насобачився, що жодна не одразу, але яка вже там бесіда, коли ти висиш розіп'ятим? Отак погубив Доміціан багатьох дуже знатних, не дуже знатних і зовсім не знатних громадян Риму. Причому не обмежувався тривіальним розп'яттям на хресті: багатьох приречених мабуть, з метою економії часу просто живцем закопували у землю. До речі, імператор-мухолов не був якимось садистом-самоучкою. Під свої жахливі діяння він любив підводити «ідеологічну» базу. Одного разу в сенаті Доміціан зробив таку офіційну заяву: «Дозвольте мені, отці-сенатори, в ім'я вашої любові до мене, попрохати у вас милості, домогтися якої, знаю, буде нелегко: хай буде дозволено приреченим самим обирати собі смерть, аби ви могли не дивитися на страшні видовища, а люди зрозуміли, що в сенаті був і я». Гуманно, чи не так? Сенаторам не обов'язково було бути присутніми на страті, а вже яку форму страти «вибирали» собі приречені, знав лише Доміціан... А між тим, він був великим прихильником охлократії*, любив роздавати неробам і гультяям державні кошти з такою щедрістю, що наприкінці його правління у скарбниці було зовсім пусто. Так пусто, що, якби довелося розпинати самого Домі-ціана, не було б за що купити дві колоди і кілька цвяхів. Але це ще попереду. Поки що Доміціан масово бенкетує і влаштовує нечувані за розмахом бої гладіаторів. Тут його навіть можна назвати «батьком» боротьби за жіночу емансипацію, бо, крім ких і консульських мас. Правда, коли його заходилися ліквідовувати, хтось із юрби вигукнув: Не вбивайте його! Він повсякденно виловлював і винищував мух носіїв зарази, чим рятував Рим від епідемій! Цей аргумент чомусь не зворушив сенаторів і консулів. Вони, мабуть, розсудили, що економічніше буде на останні державні сестерції купити кілька рулончиків липучого паперу, ніж залишати Доміціана на імператорській посаді. ...Як ми знаємо, не завжди і не скрізь отаких імператорів-мухоловів чатує подібний фінал. Частіше вони живуть довго, з нічого робити б'ють мух, розтринькують казну, возять відрами по провінції нагороди своїм лакузам, а вмирають, донесхочу нажившись-наївшись, і ховають їх з імператорськими почестями... СИНІ птички У Хазяїна зламався синій олівець. Ні, він не мух наштрикував на грифель. поруч із прізвищами, а Він ставив сині синій олівець птички візьми і зламайся. Прізвище, ініціали птичка, прізвище, ініціали птичка... Сотні, тисячі прізвищ, надрукова них на глянцевому папері, і проти кожного синя птичка. Скільки їх випурхнуло, цих синіх птичок, з-під пальців Хазяїна? Він не рахував... Це була буденна статистика, яку не передаси газетярам, аби опублікували в пресі. Дещо, правда, надрукували, народ одностайно схвалив, а далі звичайна чорнова робота... І стомився Хазяїн, і синій олівець зламався. Правда, він зламався після того, як чергова птичка вже була поставлена. Гей, там! гукнув Хазяїн Слугу. Я тут, наче з-під землі з'явився Слуга. Ця його здатність з'являтися раптово і наче з-під землі імпонувала Хазяїну, але інколи й бентежила, щоб не сказати лякала. Хазяїн з відразою тамував це почуття: «лякала» хто може залякати Його у його всемогутності, але... раптова поява Слуги інколи бентежила. Що у нього, цього Слуги на думці, що на душі, та чи є у нього душа? Хазяїн сам собі пояснив це відчуття втомою і наказав: Принеси мені щось почитати. Секунду! і рівно за секунду Слуга приніс книжку. АПОКРИФИ СТАРОДАВНІ І ЗОВСІМ НЕДАВНІ Геродот? здивувався Хазяїн. Для чого мені Геродот? Я хотів щось... для відпочинку. Ви відпочинете душею і залишитесь задоволені, запевнив Слуга. Читайте з того місця, де я зробив закладочку. Слуга так само раптово зник, як і з'явився, а Хазяїн, знизавши плечима, розкрив том Геродота, там, де була закладка: «Ще у VIII столітті до нової ери тиран Корінфу Періандр послав до мілетського тирана Фрасібула посла, доручивши йому довідатись, як установити в державі належний порядок. Фрасібул, гостинно прийнявши посла, пішов з ним за муха в його покоях не могла пролетіти безкарно. Ледь що, він…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"