Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1988 №16 Сторінка 3

(Друже Перче)
Журнал Перець 1988 №16 Сторінка 3 - Друже Перче. перче! Скажи, будь ласка, яку еру в геологічній історії Землі ми нині переживаємо? Бо я вже й заплутався. Принаймні, Олег Миколайович Петров сотні мільйонів років тому, коли про виникнення людини й мови не могло бути. Тікає ж водяна живність на берег тому, що комбінат буквально затруїв їх своїми стока- директор нашого Таврійського гірничозба- ми. гачувального комбінату постійно переко- Тож, Перче, тепер і розберись: яка ера нує, що живемо ми у кайнозої, тобто у найновішу еру, коли, власне, і виник «гомо сапієнс», або людина розумна. Але я О. М. Петрову не дуже вірю. Оскільки на Каховському водосховищі спос- проходить на Таврійському гірничозбагачу-вальному комбінаті? Невже масового знищення природи? ! Є. костюк. терігаю іншу картину, а саме і жаби, і ри косяками пруть з води. А таке, як Василівський район Запорізької області. стверджують учені, відбувалося на Землі Боюсь, мене звинуватять у консерватизмі, коли скажу, що мене обрахували. Не набагато. Так, дрібничка, копійки. Я б, може, й не помітив. Та поряд заскандалили. З цього ж приводу. Моложавий зовні клієнт виявився пенсіонером і мав час, не кваплячись, перелічити решту. Ви можете сказати, до чого тут консерватизм? Обрахувати можуть кожного. Але нині все більшої ваги набуває питання: хто обрахував? Якщо представ- на економічній рецептурі. Мені тільки хочеться, щоб мене не обраховували. Будь-де. Навіть у тих випадках, коли зверху висять прогресивні сучасні лозунги. Це, так би мовити, преамбула, в якій автор хотів би натякнути на свою економічну безсторонність. Перед тим, як поговорити про кооперативи. Недавно на прохання полтавки Софії Л. довелося вникати в косметичну справу. Досить вдалося встановити, що полтавське жіноцтво мені легко і юна потрібно парость чоловічої статі в основному має де позбутися вугрів. Косметичні кабінети є в центрі і двох найбільших мікрорайонах. Не можна вони працювали дуже напружено косметологині падали від утоми, глянцюючи шкіру співгромадян. В умовах такої, досить несприятливої ділової сказати, щоб й полтавські рихтуючи й для захоплення кон'юнктури, Софія Л. вирішила організувати кос- діяльності. А потім, може, щось звільниться. З нежилого фонду... Ах, так?! сказала ображена в найкращих підприємницьких пориваннях Софія Л. Партія і уряд наказали підтримувати особисту ініціативу, а ви не даєте... Ну, підождіть, я на вас знайду управу! Я напишу... Я не перший «повірений у справах» Софії Л., який не справдив її сподівань. І вона нахваляється писати «все вище і вище». Бо не поступаються тим, що впало в око, не метичний кабінет на кооперативних засадах. Але самого бажання замало. Одна з найперших матеріальних передумов наявність приміщення. виконують того, що спало на думку. У зв’язку з цим пригадуються гучні претензії господарників-кон'юнктурників: Ми вирощуємо кукурудзу! Дайте найкращу техніку і найбільше добрив! Іду на рекорд! Дайте найкращу групу корів! Моя галузь провідна! Дайте мені... Ніби давно це було. А психологія явища прекрасно збереглася. Коротко її можна охарактеризувати словом: «Дайте!» Беззастережним, нахрапистим, суперкатегоричним. «Дайте! Тоді я гарантую успіх. Особистий...» Я не проти особистого успіху. Але досягатися він, мабуть, повинен за рахунок особистої ініціативи, а не за чужий взагалі. За рахунок акумулювання невикористаних можливостей, а не заїдання чужих. Хоча... може, я щось не так розумію. І в моїй голові навіки законсервувалися застарілі уявлення. Одне з них руки треба мити! Усім. Без винятку. Особливо перед приготуванням їжі. Навіть знову боюся уславитись як консерватор членам кооперативів. У цьому плані вони не повинні користуватись якимись перевагами в порівнянні з працівниками державних закладів громадського харчування. Мабуть, такими ж уявленнями керувався санлікар, коли тимчасово припинив діяльність полтавського кооперативу «Ласунчик». Одного дня допитливе лікарське око побачило таку кондитерську картину: над столом для розкатки карамелі навис у брудному халаті грубезний брюнет із цигаркою в зубах... Робота кипіла! Це можна було б кваліфікувати як окремий, ник державної торгівлі, це справа звичайна, яка вже давно не викликає сильних покупецьких емоцій. А якщо мене обрахували в кооперативному кафе? Так, у новому, одному з тих, що повинні поліпшити, зробити зручнішим моє буденне життя. Мені вже вчуваються голоси: не може бути! Кооператори надто дорожать своїм діловим реноме! Автор, мабуть, проти нових прогресивних форм, проти соціалістичного підприємництва! За старі наказові форми господарювання!.. Хто його знає... Я, по щирості, не дуже розуміюся І Софія Л. написала в Київський райвиконком Полтави відповідну заяву, де між іншим говориться:…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"