Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 4

(Фрази, Бувальщина, Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 4 - Фрази, Бувальщина, Телеграфне Агентство Перця. колись родився, Раб речей став королем дефіциту. Михайло КОСТІВ. Дехто розуміє прискорення як швидкісне тупцювання на місці. Говорив рідною мовою, але з троюрідним акцентом. Найвужче місце торгівлі товари широкого вжитку. Олег СЕЇН. ж Колюню, тут одна морда цеглини просить Мал. В. ШИРЯЄВА '«Лі 'У- Ж і з ними він зростав старий своє и вв і Якщо ви не знаходите собі місця можливо, ви у трамваї. сказав: Шановне товариство, я думав про своє життя, я пригадав своє дитинство, и Станіслав ТЕЛЬНЮК Один лиш раз за все своє життя Я бачив Вишню-.. Був зимовий вечір І рік п'ятдесят шостий. У Москві Закінчував роботу з'їзд Двадцятий. Ми йшли із другом у Будинок вчених Там виступали Вишня й Маківчук, Мокрієв, і Косматенко, й Манжара, І ще, здається, хтось... Лілові тіні Лягали на промерзлі тротуари, Неонові вогні (вже був неон!) Палахкотіли, грали-вигравали, І поряд передзвонював трамвай... Ми увійшли до зали. Тут зібралось Народу багатенько, і усі, Були, видать, любителі смішного. Якийсь дідок (козацькі пишні вуса!) Гортав гарненько книжку гуморесок І сам собі тихенько реготав. А інший у потертому блокноті Бувальщину, почуту від сусіда, Записував на пам'ять... У приймальні Дзвеніли молодечі голоси. Чекали... І вони прийшли... Прийшов І він жива легенда, Остап Вишня, Старий Павло Михайлович Губенко... І тут, якщо по щирості признатись, Його я навіть зразу й не впізнав Немов не той, що бачив на портретах: Леонід КУЛІШ-ЗІНЬКІВ. «По я « . - ! " : Ж ... і ... Великий ніс, солідні окуляри, Щербатий рот, і лисина ширка, І той ціпок, якого я не бачив Ні в кого дуже вже оригінальний: Товстий і, певне, був таки важкенький... А ми ж, напевне, іншого побачить Чекали Вишню: юного, стрункого, Рум'яного, із усміхом в лиці, Завзятого жартівника із «Перця», Без тіні тих страждань і дум важких, Що на обличчі так закарбувались, Мов на металі чи корі дубовій... Мій друг Геннадій сам із Сталінграда Шепнув: А где, он, Вишня?! І тоді Я показав на цього дідугана... І, певне, й Генку тим розчарував... Читали молоді... А всі чекали, Що зараз він устане за трибуну І одчубучить щось таке смішне, Щоб і до завтра зала гуркотіла Від реготу, що вибухне у ній... Читали молоді... А він уважно І пильно слухав, і аплодував, І сам сміявся, і усі сміялись... ...А потім запросили і його. І він Оце Оце І вирішив вам про своє село Та про друзяк сьогодні почитати... Ще-ще не дописав я... От пораджусь Із вами і підкажете мені, Чи ще писати, а чи, може, кинуть... І він почав читати. В залі тихо Було. Спокійний голос дідугана Летів над нами. Він оповідав Про те село, де він Про тих друзяк, що А потім знов читав Оповідання... І усі забули, Що ми прийшли не плакати сміятись. Мій Генка-сталінградець іспідлоб'я Дививсь на Вишню і блищали очі... Не бачив я цього, лиш уявив Уже тепер, бо потім, після всього, Коли ми вийшли з зали, він зітхнув, Промовивши: А все-таки сильнейший Писатель Вишня наш... Було вже пізно Ми пішки на Солом'янку брели, А поуз нас трамваї гуркотіли, Видзвонював промерзлий тротуар. І ми мовчали... Згадували знову Остапа Вишню... Дороге обличчя Стояло перед нами щире й рідне, Неначе батька. Генчин батько той Загинув на війні. А мій по тому... В той вечір Генці і мені здалось, Що у обличчі Вишні риси наших Батьків відбились: їхній вічний жур, І їхні жарти, й мужність щохвилинна, Все рідне-рідне... Вдруге я його Побачив восени. То був портрет І чорна рамка... Й усмішка дитинна... І я тоді подумав, що ніколи Його вже не побачу... Генка був На цілині в цей час... А як приїхав І збігали ми з ним в бібліотеку, Він вирізав з газети той портрет У чорній рамці й досі зберігає... Оце і все... Ні, ще... Коли буваю Я в Києві на Червоноармійській То там стрічаю усмішку його І квіти... квіти... їх йому так мало В житті дісталось... Бронзове обличчя, Здається, зараз повернеться трохи І скаже так: «Шановне товариство! Оце я думав про своє життя, Оце я думав про своє дитинство, І я оповідання написав... Ви слухали колись його початок.. Тепер кінець послухайте...» І ми Зупинимось усі. Всі люди стануть І слухатимуть знов Остапа Вишню, Як там в Будинку вчених, де зимою, Вчуваючи весну, він виступав... 6 Мал. В. СОЛОНЬКА БУВАЛЬЩИНИ З ВИШНЕЮ ЩО КРАЩЕ (З народних переказів їхав Остап Вишня разом зі своїм другом на полювання. Той і каже Вишні: Полічи-но гроші, Остапе, чи вистачить ще додому доїхати? Не біда, друже, каже Остап Вишня, тебе всі знають, то й виручать нас в лиху годину. Ех, Остапе, відповідає той, тобі краще, бо твого пера скрізь бояться. А ВИШНЮ На початку колективізації в один із районів на Харківщині виїхала велика група працівників літератури й мистецтва. Був серед них і Остап Вишня. Село прикрашене червоними прапорами. До машини підходить дядько з цигаркою. Прикурити, каже без зайвих слів. Остап Вишня аж стрепенувся: його типаж! Самокрутка з качалку завтовшки, мабуть, жінка вигнала з хати, щоб не чадив махрою. Чи не скажете, для чого це викинули хлаги?…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"