Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1989 / № 21 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1989 №21 Сторінка 3. дозвіл на Закінчення. Поч. на стор. 2. табір у Кедровому Шорі, де ми поселилися в одному маленькому бараці, який спеціально для нас звільнили арештанти. Тільки от самого батька пам'ятаю в таборі погано. Мабуть, що пам'ять відмовляється сприймати його таким. Та й далася взнаки завелика для дитини кількість незбагненної інформації, труднощів, відчуттів, а також малий час, який ми прожили разом тижнів зо два... спільне проживання був! Кор. Але М. М. На спільне проживання у Кедровому Шорі, зауважте. А через два тижні його відправляють пароплавом в Єджид-Кирту, в рудник. Незабаром згадайте про цілеспрямоване приниження людської гідності, незабаром категоричний наказ нам з мамою: геть із табору! Кор. Тобто півкраїни гнали туди важкими етапами, а вас виганяли, наче із щасливого Ельдорадо? М. М. Знаєте, для нас тоді бути поруч із батьком і справді було щастям. Тому-то й позбавляли нас не можливості сидіти за колючим дротом, а саме тієї крихітки щастя. Ми родина ворога народу. Нам і цієї крихітки не дозволялося. Кор. Коли ж востаннє дозволили побачення? М. М. У 1936 році мама їздила на побачення з ним у Кирту. Але, коли повернулася в Архангельськ, де ми на той час жили, дирекція ТРАМу (театру робітничої молоді) звільнила її з роботи. Кор. За що? М. М. Починалася нова хвиля репресій, наближався 1937-й рік. Кор. Ну, не могли ж звільнити за зустрічалася з чоловіком із дозволу ДПУ? спізнилася на .. А потім ми Більше того розстріляно й керів- так любив капусники, гомін компанії, каламбури. До речі, анекдотів і взагалі усілякі несподіванки. як би він поставився до тих змін політиці, науці, культурі, які нині Остап Вишня яким його уявляють читачі і яким він є насправді. Дружній шарж Олександра Довженка. 1924 рік. що М. М. А ви все шукаєте логіки? Тільки вона не там. Звичайно, привід знайшли наче роботу, але ж хто там спізнювався перестали одержувати листи від батька, а Павло Михайлович не одержував наших. Згодом нам повідомили, що батька етаповано до Воркути. А Павла Михайловича примусили підписати дивний папір, в якому органи зобов'язували його налагодити зв'язок з нами. Батько був дуже спантеличений, адже писав він постійно і дуже хвилювався, що ми не відповідаємо. Хоч і ми писали часто. Писали у Воркуту, де його ніколи не було повідомлення не відповідало дійсності. Кор. Це для того, щоб «аргументовано» доводити, що не ОДПУ затримувало листування, а просто Вишня не хоче писати? М. М. Мета глибша. Приховувалися будь-які сліди. Всі шукали б його у Воркуті. Для цього й перехоплювалися батькові листи з Кирти. А те, що для Вишні готувався варіант, який у довідках ОДПУ звучав, як «місце захоронення встановити не можна», тепер зрозуміло. Саме до цього вели оті маніпуляції. Однак до 1938 року Вишню не чіпали. А у 38-му його раптово піднімають на етап. Куди? Про це знав «аллах і ГУЛАГ». Тепер знаємо і ми вели назад в Чиб'ю на розстріл. Вишня знав, що це остання путь і просив тих, хто виживе, передати на Україну, що він не ворог народу. Врятувала його негода, в яку потрапив етап і через яку дуже запізнився. Коли прибули в Чиб'ю, «акцію» було завершено. ництво табору. Отак Вишня чудом лишився живим... Кор. Маріє Михайлівно, досі лишається загадкою дострокове звільнення Вишні. Хоч на три дні, але раніше строку. Хтось, окрім вашої сім'ї, домагався повернення Остапа Вишні? М. М. Довженко. Це він шукав батька, з групою письменників звертався до різних установ. Звертався й до Хрущова. Наша родина завжди добре ставилася до Микити Сергійовича. Ми знаємо, що він звертався з листом до Сталіна. На наші ж запити ми одержали повідомлення лише у 1943 році. В грудні цього ж року батька звільнили. Кор. І, не чекаючи реабілітації, вибухнула по німецько-фашистських загарбниках Вишнева «Зенітка» та «Прямою наводкою» вдарило Вишневе слово. М. М. До речі, про те, що справою Вишні займався Хрущов, свідчать і листи батька з Москви до Раненбурга Рязанської області, де на той час жила мама. Так, 11 лютого 1944 року він пише про ці дві гуморески: «Баж ан взял их, везет в Киев и будет там читать их Никите Сергеевичу». А 24 лютого повідомляє, що вони сподобалися. Коли вийшов семитомник Остапа Вишні на той час Хрущов уже був не при владі, - мама надіслала книги Микиті Сергійовичу з дарчим написом і подякою за сприяння у справі батька. Кор. Але судимість, либонь, дуже ускладнювала і життя, і роботу. Відомо ж: незважаючи на допомогу М. Рильського, М. Бажана та інших, саме Вишню було звільнено з роботи в газеті «Радянська Україна» у зв'язку із... скороченням штатів. Так за що ж сидів Остап Вишня? М. М. Якщо коротко за «отсутствіє» складу злочину, як говорили у таборах. Кор. Маріє Михайлівно, Остап Вишня жив у часи революційного зламу. Він прекрасно орієнтувався в обстановці, зумів виробити свою позицію і відстоював її. За те його любили. За те й ненавиділи. Давайте спробуємо на основі Вишневих орієнтирів змоделювати його поведінку у наш перебудовний час. Як, не образився 6 Павло Михайлович? М. М. Чому? Він великої у нас не розповідали чомусь. Але дуже цінувалася усмішка, іронічна розповідь, жарти, які народжувалися на очах Кор. Тоді в економіці, відбуваються в країні? М. М. Це буде зрозуміло кожному, хто уважно прочитає його твори. Дивіться, в «Сільських усмішках» бачимо тривогу за те, в яких поганих соціальних умовах живуть селяни: ні техніки, ні книг, ні хліба, ні спеціалістів немає, низька культура господарювання. Навіть у «Закордонних усмішках» видна турбота про село. Павло Михайлович подає досвід німецьких селян, розповідає про їхню культуру землеробства і тваринництва. А слова Полторацького про те, що Остап Вишня «буквально повторює ті слова, що їх казали куркулі під час хлібозаготівель», тепер, коли ми знаємо про штучно створений на Україні голод, звучать, як похвала письменникові. Думаю, Вишня підтримав би звернення депутатів-аграрників до З'їзду. Що, що, а село він знав, любив і співчував селянам завжди. Читаючи ж його «Мистецькі силуети», «Усмішки театральні», «Літературні шаржі», можна лише дивуватися, як у Петрицькому сові, Хвильовому, Косинці міг розгледіти й точно оцінити талант. Як із великої кількості театральних груп міг виділити справді передових «березільців», франківців, заньківчан... Думається, і сьогодні б ди- шаржі», можна овженкові, Курба- Васильку, Крушельницькому, Голинському, НІ І Комі, Печора, каторга... Остап Вишня з товаришем по засланню Федором Зубом. 15 липня 1937 року. о* ПЕРШІ КРОКИ (Поради для ще не українізованих) Про неприємну справу оце писатиму... Нічого не зробиш: мушу... Посада мені така вже трапилася, а воно ж, кажуть: «Узявся так роби!»... Про українізацію писатиму. Декрете ж ото Радянська влада видавала, щоб закінчити з цією справою. Поспішати треба. А то ще чого доброго... Знаєте, Радянська влада не любить жартувати... Доведеться, братця, при... той... налягти... Українізуємось давайте, та тоді вже спокійнісінько що два тижні платню одержуватимемо, до профспілки одраховуватимемо, коли треба «Інтернаціонале» співатимемо, демонстрації робитимемо...…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"