ГУМОР І САТИРА

Перець 1989 №02 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1989 / № 02 / Сторінка № 3

Перець 1989 №02 Сторінка 3. Громадськість за останні рік-півтора здорово розперезалася. Начиталася матеріалів пленумів, завчила напам'ять резолюції недавньої всесоюзної партконференції і поступово починає вірити, що вона вирішальна сила, а не набір коліщаток і гвинтиків у механізмі адміністративно-командної системи. А повіривши, суне носа навіть туди, що донедавна вважалося вотчиною втаємничених. І, треба визнати, інколи небезуспішно суне. Який чудовий проект перетворення Дніпра на стічну канаву угробили? Скільки мільйонів карбованців можна було б угепати в Дніпро-Бузький канал і дамбу, яка хоч і не повернула б Славутич назад, зате б надійно відгородила його від моря! Поховавши світлі надії керівних меліораторів на рекордні обсяги освоєння коштів і переможні реляції, вона, громадськість, намагається тепер стати поперек прогресу в енергетиці. її чомусь не переповнює гордість за перспективу мати практично в кожній області України свою АЕС. Чорнобиля, бачте, досі забути не може. І навіть такий, здавалося б, залізобетонний аргумент, що, приміром, під Парижем АЕС не менше, ніж колись було білих грибів у чорнобильських лісах, на неї не діє. Навпаки, деякі мудраки, зациклені на екології, підрахували, що якби нашій індустрії та такі ж енергоекономні технології, як у французів, то ми б не знали, куди дівати нинішні мільйони кіловатів. Словом, складнуваті часи настали для тих, хто вважає, ніби виборці існують виключно для одностайного голосування за кандидатів, про існування яких вони довідуються лише з виборчих бюлетенів. І як приємно відзначити, що і в нинішньому неспокійному морі громадянської активності збереглися острівці негласності, відстояні деякими «слугами» народу від самого народу. П'ятнадцятого жовтня 1988 року сесія Кіровоградської обласної Ради народних депутатів обрала заступником голови облвиконкому Миколу Івановича Москаленка, підвівши, таким чином, риску під спонтанною дискусією на тему: «Коли буде порядок у Кіровограді?» У ній взяли письмову участь ДАНИНА МОДІ,' або Хор волаючих у пустелі десятки авторів скарг у різні інстанції, а практично кожен кіровоградець запитував про це сам себе, спотикаючись об булижники соціально-побутової сфери. Відповідь була, м'яко кажучи, дещо несподіваною, оскільки усі ці аномалії громадськість пов'язувала саме з діяльністю Миколи Івановича на його попередній (і теж виборній) посаді голови Кіровоградського міськвиконкому. Точку зору широких кіл виборців розділила і обласна газета «Кіровоградська правда», опублікувавши ЗО серпня великий відкритий лист М. І. Москаленку під заголовком «Гласність не побажання, а вимога», у якому звинуватила Миколу Івановича не тільки в ігноруванні громадської думки, а й у зневажливому ставленні до газети, чиї численні публікації міськвиконком здебільшого просто не помічав. Заклик «Кіровоградки» до гласності, як видно з рішення сесії, залишився колективним гласом волаючого в пустелі. Микола Іванович оперативно передав справи своєму новообраному наступникові, а сам перебрався у вищестоящий кабінет, з вікна якого відкривалася широка панорама наслідків його дворічної невтомної роботи на посту мера, яка ще й досі викликає у жителів міста спалахи негативних емоцій. Ідеться про реконструкцію центральної площі імені Кірова, що вилилася, за офіційними даними, у вісімсот тисяч карбованців. Людям, як, до речі, й мені, важко збагнути, чим керувалися «батьки» міста, вирішивши, що гідно ознаменувати перебудову можна лише помпезністю, що народ не відчує змін у суспільному житті, коли не замінити прозаїчного асфальту, яким була покрита площа, на граніт і мармур, і не реконструювати фонтанчиків. Було б іще зрозуміло, якби місцевий бюджет розпирало від сотень тисяч, а в Кіровограді не знайшлося жодної соціально-комунально-побутової дірки, яку отими сотнями тисяч можна було б затулити. А то ж дірок тих та дірок! У черзі на дитячий садок і ясла треба стояти роками. Школи переповнені. Міський та обласний тубдиспансери туляться у приміщеннях, збудованих якщо не за царя Гороха, то, принаймні, ще в період правління династії Романо-вих. Онкологічний диспансер уже кільканадцять років прописаний у дитячій обласній лікарні, корпуси якої також викликають співчуття. Про дороги й говорити нічого. Досить один раз їх «скуштувати», аби переконатися, що дорожньо-експлуатаційна служба міста перебуває в ембріональному стані. Ось чому кіровоградська громадськість, довідавшись про оті вісімсот тисяч, цілком закономірно розкрила рота, аби, спираючись на здоровий глузд і елементарну математику, донести до свідомості своїх «слуг», що два з половиною дитячих садка, одна школа або півтора багатоповерхових будинка це краще, ніж один гектар закутої у граніт і мармур землі. Навіть якщо вона прикрашена фонтанчиками і ліхтарями для підсвічування. Однак дружний протестуючий хор легко заглушили потужні бульдозери. За лічені дні вони зірвали з площі товстелезне асфальтове покриття, після чого спеціально виписані з Києва майстри заходилися втілювати у життя народжену в кабінетній тиші ідею. Всі транспортні сили були кинуті на доставку матеріалів. Спеціальну цеглу везли із Закарпаття, полірований граніт мало не з заморських країв. Працювали без жодної хвилини простою. І все ж однієї доби не вистачило. А тому в ніч з шостого на сьоме листопада 1988 року були по тривозі підняті всі штатні одиниці міських комунальних служб, які мало не зубними щітками драїли свіжопокладені в землю цеглу і, граніт, щоб уранці трудящі могли пройти повз святкову трибуну, не переносячи вдячних за турботу і піклування поглядів з осіб на трибуні на окремі недоробки і будівельні плями за трибуною. А ще через кілька днів, коли випав легенький сніжок, площа спорожніла. Лише поодинокі сміливці, розставивши руки для кращого збереження рівноваги, намагалися подолати її навпростець. З'ясувалося: спеціальна цегла і полірований граніт, якщо притрусити їх сніжком, можуть успішно конкурувати із штучними ковзанками. На радість малечі. Заздалегідь продумана конфігурація площі із багатьма сходинками гарантує, що ця радість триватиме всю зиму, оскільки снігоочисною технікою тут не дуже розгорнешся. Хіба що якийсь кооператив візьме на себе цей клопіт. Втім, якщо ставитися до всього цього по-філософському, та ще й спостерігаючи за подіями з висоти другого поверху облвиконкому, то голосу мас із приводу площі можна деякий час не чути, а згодом емоції вляжуться. Зреш- ФАХІВЦЯМ НЕШИРОКОГО ПРОФІЛЮ ...Як скинуть шлялу. То хоч в двірники йди. Микола ДАНЬКО. Було, було; повчали і кричали, впіймати намагались на гачок, щоб ми собі тихесенько мовчали, покірненько сопіли в кулачок. Досьє на нас копичили роками, доносами натоптували сейф, грозилися, що завтра двірниками местимем вулиці... Усе було, усе. Ну, що ж двірник? Робота як робота, з сатирою у ній є спільне щось. Там хоч на тебе не роззявлять рота; мовляв, із хати сміття не винось! Та рже й не діють окрики ці грізні нова доба загати всі лама. Майстри копатись у чужій білизні, на вас сьогодні попиту нема. А інше щось робить у цьому світі ви так і не навчились, диваки. Яка ж то доля вам, нещасним, світить? Чи візьмуть вас хоча б у двірники? Вас. ШУКАЙЛО. Мал. А. БОРДУНІСА Отже, на окупованій території не були... не притягалися... не…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"