Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1989 №22 Сторінка 5

(Телеграфне Агентство Перця, Байки)
Перець 1989 №22 Сторінка 5 - Телеграфне Агентство Перця, Байки. Відомо: не кожна людина, обравши собі професію, тримається її до виходу на пенсію. Я знав лікарів, котрі, переконавшись, що скільки людину не лікуй, а вона, врешті-решт, усе одно сконає, розчарувалися в своєму фахові й подалися в журналісти чи артисти. Знав інженера-механіка, який після курсів підвищення кваліфікації став викладати в університеті основи наукового комунізму. А недавно ось почув про одного потомственого, з діда-прадіда, партійного працівника, який через невисоку зарплату подався до кооператорів. Різне буває. Але більшість, гадаю, усе-таки тримається обраного в молодості фаху. Та навіть представники цієї більшості не раз, бува, задумуються, прикидають: а яку б роботу вони обрали собі, якби на цій у них раптом щось не витанцювалось? До такої більшості належу і я. Позаяк журналістська робота завжди знаходилася у зоні, сказати б, підвищеного ризику, то і я, бувало, примірявся: куди б його, у разі чого, податися? Перебравши безліч варіантів, я кінець кінцем зупинився на посаді директора магазину. Тонкощі цієї професії я, признатися, знав досить приблизно, але дуже вже вабила престижність фаху. Бачив-бо, як запобігливо знімає капелюха при зустрічі з моїм сусідом-завмагом знайомий член-кореспондент АН УРСР, не кажучи вже про інші категорії населення. Ось чому, коли мій знайомий завмаг пішов на пенсію і мені в порядку експерименту раптом запропонували його посаду, я одразу ж, погодився. Але з природної обережності попросив: місяців зо два постажуватися. У перший же день стажування у моєму кабінеті-підсобці побувало безліч прохачів. Як рядових, так і сановних. І всі щось мені обіцяли. Скажімо, академік навчити користуватися атомним реактором, оператор ЕОМ допустити до комп'ютера останнього покоління, народний артист і рок-зірка контрамарки на всі вистави й концерти, муляр збудувати заміську віллу... Натомість просили залишити для них чоловічі туфлі, жіночі чобітки, зимову куртку, осінній плащ, дитячу іграшку, спортивний костюм, транзисторний радіоприймач, кольоровий телевізор. стануть дефіцитом у наступному кварталі. Нікому я не відмовив, кожному пообіцяв до кінця місяця задовольнити його просьбу. І ще всілякі дрібниці, які, можливо, Але жодної обіцянки так і не виконав. Бо нічого з того, що просили мої шановні покупці, до магазину за місяць не надійшло. Чому ж, питається, так зухвало ігнорували довірений мені торговельний заклад? Не інакше, колеги-завмаги, маючи більший досвід і давніші зв’язки, обставляють, випереджають мене. І я кинувся туди, де слід добиватися правди. І там, «де слід», мені розкрили очі. Виявилося, що ніякої несправедливості до мене яко неофіта ніхто не припустив. Усі колеги в такому ж злиденному становищі. Далі мені розтлумачили, що державна торгівля може продавати лише те, що випускає державна промисловість. І вона, бідолашна торгівля, аж ніяк не може впливати, скажімо, на львівські ж швейні об'єднання «Маяк» і «Весна», галантерейне об'єднання «Юність», взуттєве «Прогрес», парфюмерно-кос-метичну фабрику, котрі цього року встановили собі виробничі програми, менші за план і фактичний випуск товарів минулого року. Щоправда, у цілому випуск промислових товарів народного споживання в області збільшується з року в рік. І «осідання» їх в обласній торговельній мережі також збільшується. Але дуже вже непропорційно. У 1988 році випуск цих товарів на підприємствах Львівщини зріс порівняно з попереднім роком на 9,1 ; а торговельна мережа області одержала їх лише на 3,3 більше. Цього року, порівняно з минулим, виробництво збільшилося на 7,2 , а в промтоварні крамниці Львівщини надійшло товарів лише на 4,6 більше, як торік. Далі мені пошепки розповіли, що взагалі зі Львівщини вивозять непродовольчих товарів на 2.1 ЗО мільйонів карбованців, а в тдй же час до області завозять тих же непродовольчих лише на 1.350 мільйонів. Так воно ж і зрозуміло, зауважив я. Львівщина область промислово розвинута, і якщо якась інша область республіки чи Союзу не має в себе, приміром, такої уславленої взуттєвої фірми, як «Прогрес», то невже б добросердні львів'яни допустили, щоб ті люди ходили босими?! Особливо взимку! Звісно, не допустили 6. Але ж коли ми сьогодні ведемо мову про перехід на регіональний госпрозрахунок, то не можна ж допускати й такий дисбаланс! зауважили мені. Авжеж! Не можна. Тоді…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"