ГУМОР І САТИРА

Перець 1989 №11 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1989 / № 11 / Сторінка № 3

Перець 1989 №11 Сторінка 3. ГЕННАДІЙ ЛІТНЕВСЬКИЙ ПЕРЧАНИН І ГРОМАДЯНИН а Я м X і * 1 І * й І Цей номер журналу, шановний читачу, вже був повністю готовий до друку, коли редакція одер* жала трагічну звістку: повертаючись із зарубіжного відрядження, загинув в автомобільній катастрофі перчанин Геннадій Євгенович Літневський... Він недовго працював у нашому колективі лише трохи більше року. Але за цей час усі перчани встигли добре узнати і полюбити свого нового колегу скромного, небагатослівного, доброзичливого, легкого, як мовиться, на підйом, завжди готового виїхати у відрядження і виконати будь-якої складності редакційне завдання. Узнали і зі щирою повагою та симпатією ставилися до фейлетоніста Геннадія Літневського наші численні дописувачі з різних областей України люди, які зверталися до редакції зі своїми болями та проблемами й до яких він приїздив розбиратися. Наслідками цих поїздок стали фейлетони Г. Літневського, опубліковані на сторінках «Перця», фейлетони, котрі вагомо засвідчили громадянську чесність і мужність автора, його непримиренність до того, що ми називаємо негативними явищами у нашому суспільному житті, його категоричне, тверде неприйняття підлості, дволи-кості, бездушності, безпринципності, кар'єризму. Ці виступи Геннадія Літневського показали, що сатиричний «цех» республіки поповнився зрілим майстром, справжнім бійцем за перебудову, який за свої тридцять сім років пройшов хорошу життєву школу. Він учителював, служив в армії, чимало років віддав газеті «Комсомолець Запоріжжя», був на комсомольській роботі. Різнобічність інтересів, вимогливість до себе, працьовитість добре прислужилися Г. Літневському, давши йому змогу стати бойовим журналістом, фейлетоністом, письменником, автором багатьох прозових і поетичних творів. У редакційному портфелі ще лежать твори Геннадія Літневського, і читач іще не раз зустрічатиме його ім'я на сторінках «Перця». Фейлетон, який публікується у цьому номері підсумок одного з останніх творчих відряджень фейлетоніста. Нам дуже не вистачатиме його, нашого незабутнього бойового друга і побратима... ОДНОПЕРЧЛНИ. По суті, нас завжди цікавить відповідь на два запитання: «Хто винен?» і «Що ІІІІ На перше з них я відповім одразу. Винуватий, безперечно, граф Кирило Розумовський. Так, так останній гетьман України. Це ж він у 1765 році без усякого погодження з виробничим об'єднанням «Укррибгосп» наказав насипати греблю на річці Супій біля Яготина, що на Київщині, в результаті чого «явилось обширное озеро в десятин пространства». І ось тепер є озеро, та немає спокою. Правда, озеро ніби й те саме, але якесь воно вже не те. Колись воду з нього можна було пити, а нині й купатися заборонено. Ще в п'ятдесяті роки нашого двадцятого століття, кажуть, вода була така прозора, що навіть копійку на дні було видно. А нині Київський виробничий рибокомбінат вгатив у озера Великий та Малий Супій величезну купу карбованців, і нічого не видно. А чому? Бо вода каламутна. Певно, від комбікорму: його щодня висипають в озеро 38 тонн. Така технологія. Якщо нею користуватимуться й надалі, то в майбутньому на місці озера утвориться ковбаня з такими цілющими грязями, що їх не тільки до болячки прикладати, а навіть і їсти можна буде. Між іншим, тоді сама собою розв'яжеться й одна місцева лінгвістична проблема. Нині усі яготинці кажуть «озеро», а директор Київського рибокомбінату С. І. Алимов каже «став». Здавалося б, різниця не дуже суттєва. Так це лише на перший погляд. Бо знову ка, щоб виловити рибу справа звичайнісінька. А от спустити воду з озера це вже екологічна катастрофа. Яготинський рибцех Київського рибокомбінату влаштовує катастрофу регуг лярно з 1978 року. Місцеві жителі вважають: «Це все одно, що для збирання врожаю фруктів зрубувати дерева». Тут вони, звичайно, помиляються. Бо зі зрубаної вишні можна усі до одної вишеньки позривати, а зі спущеного Великого Супою всієї риби все одно не збереш. Бо це ж не спеціальний ставок із рівним дном. Тут рельєф дна складний: кількаметровий (до 10 м) шар торфу, а в ньому ями, рівчаки, печери. До того ж поверхнею озера «спла-вини» гуляють це такі плавучі острови з того ж самого торфу... Через це по спущеній воді багато риби лишається недосяжною. Вона, ясна річ, потім гниє і смердить на весь Яготин. А С. І. Али-мов дивується: «Чого самій згадці про наш крутять?» Зрештою, не тільки кожного спуску води вона і в колодязях засихають дерева... А придухи риби! «Особенно резко ті яготинці при комбінат носом через це. Після з озера зникає по всій окрузі, ухудшаются гидрохимические показа-тели в зимний период, что циклично, через 2 3 года, приводит к заморньїм явленням», меланхолійно констатував у «Науковому обгрунтуванні про стан водойми Великий Супій...» генеральний директор УкрНВО з рибо-водства і рибальства П. Т. Галасуй. У 1986 році риби загинуло стільки, що йшлося вже про порушення кримінальної справи. Йшлося, але не дійшло. Чому? Бачте, в рибі дуже багато фосфору. Фосфор позитивно впливає на роботу головного мозку. І в того, хто постійно має справу з рибою, а отже, регулярно вживає її в їжу, добре працює голова. В усякому разі, кумекає, що треба вдіяти, аби уникнути відповідальності. Отже, кожної другої-третьої весни вода коло берегів біла від здохлої риби.…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"