ГУМОР І САТИРА

Перець 1989 №24 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1989 / № 24 / Сторінка № 5

Перець 1989 №24 Сторінка 5. ОТАКІ МИ БАГАТІ! У Чуднівському районі всі знають, що наш колгосп ім. Кірова мільйонер. Але у кожного, хто побуває в бригадному селі Короченки, одразу ж закрадається сумнів щодо вірогідності такого твердження. А посудіть самі. Клуб у Короченках перебудований із колишньої церкви. У нього зайти боязко, огорожа навколо повалена, стіни наче шашелем поточені, підлога прогнила. Взимку в сільському вогнищі культури собачий холод. А голова колгоспу мимо клубу не проїжджає, а пролітає, на клуб і не гляне, в нього інші клопоти... Такий самий і сільський магазин: штукатурка всередині і знадвору облупилася, стіни в дірках, щоправда, одну здогадалися закрити списком членів групи народного контролю. Кругом тіснота, що ніде повернутися. А про будівництво нового сільмагу й не чути. Неподалік магазину стоїть хижка. То оселя самотньої хворої вдови. Дах протікає, стіни непош-тукатурені. Колгосп будував їй хату, та не добудував. Отаке життя при мільйоні грошей. Тож і недаремно нині можна частенько почути, що раз село бригадне, то, вважай, обкрадене. А. РИБАЧОК. колгосп ім. Кірова Чуднівського району Житомирської області. З НОВИМ РУКОМ! І Ось так привітаємо ми одні одних у новорічну ніч. Ось такими вітаннями обмінюємося 31 грудня о 24-й годині вже багато літ. Ми це жінки-друкарі видавництва «Радянська Україна». Працюємо в газетному цеху друкарні № 2, де «йдуть» фактично всі центральні газети. Ну, а специфіка газет така, що друкуються вони ночами: вранці преса має потрапити до мільйонів читачів. Отож наша робота виключно нічна: від сьомої вечора й до ранку, аж поки не будуть віддруковані всі тиражі. Само собою, робочий час у нас не нормований. Звісно, ніхто силоміць не змушував нас іти сюди. Але ж комусь треба виконувати цю роботу. Роботу важливу й потрібну, хоча і дуже важку, і за її специфікою шкідливу. Усе ж наше полігра фічне виробництво лишається поки що в числі тих, які на здоров'я особливо жіноче впливають аж ніяк не позитивно. І от, пропрацювавши ночами по двадцять і тридцять років, ми виходимо на пенсію так само, як і всі інші у 55 років. Чоловіки у шістдесят, хоча ми знаємо це абсолютно точно далеко не всі з них доживають до пенсії, а хто дотягує, довго після шістдесяти нею не тішиться. У кожному разі, довгожителів серед поліграфістів мало... Цими своїми думками поділилися ми з тими, кого вважаємо компетентними у даних питаннях. І от як зреагувала на наш лист Лідія Василівна Колодко голова Київського міськкому профспілки працівників культури. Вона детально поінформувала нас про пільги й доплати, які ми маємо, про «список професій, посад і професій (? ), робота в яких (?) дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день». Але ж ми це й так знаємо. І мова була зовсім не про це. То чи не ліпше було б Лідії Василівні провести разом із нами хоч одну ніч (можна й наближчу новорічну), і тоді, ми переконані, вона зрозуміє, як і які інтереси трудящих вона повинна відстоювати... Із новим друком, шановні читачі! За дорученням робітниць Зінаїда НОВОБРАНЕЦЬ. ПРАВО ЗА ДОРУЧЕННЯМ Не можу залишатися спокійною, коли чую, що одним з найважливіших наших соціальних надбань є право на житло. З оцим правом я вже двадцять вісім років живу в гуртожитку, увесь цей період відпрацювавши... маляром-штукатуром. Людина я не дуже грамотна і тривалий час вважала, що дах над головою це і є житло. І тому, коли заступник голови Кременчуцького міськвиконкому Ю. В. Кузнецов не раз і не два письмово розтлумачував, буцімто в моїй гуртожитківській кімнаті на мене припадає стільки квад ратних метрів, що ні про яке взяття на квартирний облік не може бути й мови, посилаючись при цьому на постанову облвиконкому та облпрофради, я, чесно кажучи, мало не повірила, що так оте наше соціальне надбання треба й тлумачити: виконкомівські чиновники мають право на окремі ізольовані квартири, а для таких, як я, і гуртожиток мусить здаватися раєм. Та почула якось про житлову програму, згідно з якою кожна радянська сім'я до двохтисячного року буде забезпечена окремою квартирою, і подумала, що, може, ця програма поширюється й на мене. А подумавши, звернулася у всі можливі інстанції. Відповів мені (і під копірку всім можливим інстанціям) усе той же заступник голови Кременчуцького міськвиконко- му Ю. В. Кузнецов. орікнувши у «гр. Неборак П.Ф.» за те, що вона «неодноразово зверталася з прохан ням про взяття на квартирний облік», тов. Кузнецов ще раз послався на постанову облвиконкому і облпрофради, згідно з якою я житлоплощею забезпечена і, отже, моє конституційне право давним-давно цілком та повністю реалізоване. А ще за два місяці він же назвав мене у своєму листі «Шановною Галиною Федосіївною» і повідомив, що «за дорученням ЦК Компартії України міськвиконком розглянув Ваше звер тання і повідомляє, що Ви стоїте на квартирному обліку при міськвиконкомі з 2.2.89 р. і черговість Ваша 2775». Що ж це виходить, дорогенькі?! Шо конституційно права на житло (точніше, стати у чергу на житло) можна добитися, лише звернувшись у ЦК? І потім, куди подіти оті роки, які я витратила, поки у міськвиконком не надійшло доручення? Мені вже 58 років. Знаючи, як рухається міськвикон-комівська черга, уже сьогодні можу сміливо стверджувати, що й двохтисячного року…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"