Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1990 №13 Сторінка 2

Журнал Перець 1990 №13 Сторінка 2. 2. ВЛАДА. «Смело мьі в бой пойдем за Власть Советов, И как один умрем в борьбе за зто...» (З пісні революційних років). «Перець» журнал веселий, а коли веселишся, трапляється нагода до тих веселощів трохи нісеніт-чинки підпустити. Знову, як то кажуть, за рибу гроші, знову про громадянську війну. От пишу, а сам не дуже чітко уявляю, як вона відбуватиметься, хоча б у територіальному плані. І все ж, доводиться бути хоч мікро-, але стратегом. В Мордовії мені лінія фронту уявляється дуже просто: Саранськ-Рузаєвка. В Молдавії дещо складніше, там лінія фронту: Бендери Сороки Страшени з подальшим про- . ривом на Унгени. Кишинів, само собою, залишиться в глухій блокаді. І Я сказав «без бою»? Це однак не означає, що я маю на увазі справжні бої, стрілянину, сиріч громадянську війну. Ніякої стрілянини, ніякої різні, люди, опам'ятайтеся! У будь-якій війні найперше страждає безневинніший, а в громадянській брат стріляє у брата, а син ріже батька. Тим часом, поки топитиметься стрілянина, апаратник сталінської закваски сидітиме за високим парканом і потиратиме із задоволенням руки, приміряючись до ще вищого крісла. Він сяде в те крісло і тут-таки (йому не звикати!) швиргоне в уцілілі від громадянської війни маси запальне гаселко. Хочете з творів Леніна, хочете з творів Маркса. Тільки не те Марксове, яке я зараз наведу. Його ні в школах, ні у вузах «не проходять» і саженними фанерними літерами на дахах офіційних будинків не мостять. Чемно вас прошу, добродії мої вельмишановні, давайте подумаємо, що робити далі? Саме робити! Бо війна, громадянська вона там чи яка інша не робота. Тепер нагадаю ще одні мудрі слова. Цього разу В. І. Леніна: «Формально правильно, а по суті знущання». Це про Радянську владу в нинішніх умовах. Коли голова сільради і голова колгоспу живуть у мирі і злагоді, голова сільської Ради засідає в натопленому приміщенні. Коли ж голова сільради необачно посварився з головою колгоспу, хай начувається узимку видзвонюватиме зубами в холодному кабінеті. Дров йому ніхто не привезе. По-перше, на дрова у нього просто грошей не вистачить, а по-друге, де він транспорт візьме? Отак. А що вже говорити про селищні Ради, міськради, облради? На їхніх угіддях підприємства міністерств і відомств «хазяюють», як * А Україна? Київ місто велике, його так просто не блокуєш, отож лінія фронту має іти з Лісного масиву на Оболонь або з Корчуватого на Виноградар. У Києві Хрещатик, фунікулер, Бесарабка, ресторан свині в городі. Припустимо, з великим присмаком позитивної фантазії, що це екологічно чисті підприємства, то й тоді місцеві Ради мають «навару» з міністерств та відомств стільки, скільки має хазяїн «Млин» переходитимуть з рук у руки. Вихід на периферію має два, коли не більше, варіанти: або з Коростеня на Овруч, або з Пирятина на Кобеляки. Можливі варіанти. Я лише старший сержант, усього передбачити не можу... Нонсенс, як кажуть французи? Чи марення сивої кобили, як кажемо ми? А хіба «все как один умрем за зто...» не нонсенс? Уявляєте собі всі як один? А хто ж «мьі наш, мьі новьій» будуватиме? Індіанці з Амазонії чи ескімоси з Аляски? Нічого, співали, не задумувались. І досі, трапляється, співаємо. Коли мені було років десять, я з піонерським вогником співав у школі: «Собою угноїмо землю, як ти, для прийдешніх людей». Співав! Знаєте, коли тобі десять років, то ти якось не замислюєшся, що народжений, аби лиш стати компостом-угноєнням, а не жити та радіти по-людському. І чому було не радіти, коли в 33-му з голоду все ж не здох. Проте дехто з нашого роду таки угноїв собою землю: хто з голоду помер, а діда з боку матері, більшовика з 1905 року в тридцяті роки шльопнули, аби не був таким розумним. Батька Єжов посадовив, і батько теж на компост-угноєння планувався, тільки фізично міцним і дуже впертим виявився. Скільки його не били, як не мордували, як не катували, а от затявся і якогось там дуже потрібного паперу не підписав. Його б'ють, а він не підписує, його б'ють,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"