ГУМОР І САТИРА

Перець 1990 №22 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1990 / № 22 / Сторінка № 5

Перець 1990 №22 Сторінка 5. УЗАКОНЕНА СПЕКУЛЯЦІЯ Нарешті кияни дочекалися турботи про себе від своїх народних депутатів, обраних до міської Ради. Не минуло й року, як вони зуміли з'ясувати, хто з них більший демократ і перебудовник, а хто консерватор, демократично укомплектували президію міськради, члени якої тут же почали служити кровним інтересам рядових виборців. Насамперед вони гуртом накинулися на спекуляцію. Тепер кожен киянин і гість міста, відвідавши магазин «Болгарская роза», де зосереджено торгівлю імпортними товарами за комерційними цінами, може пересвідчитися, скільки коштують у спекулянта жіночі чобітки, чоловічі черевики, плащ, пальто, костюм, плаття і все таке інше, що прикриває наші грішні тіла. З тією різницею, що раніше ціну вам пошепки називали у підворітті, а тепер вона висить на видному місці. Після цього було скасовано виїзну торгівлю на підприємствах та установах. Звичайно ж, враховуючи побажання широких кіл трудящих, яких, виявляється, обурювало, що деякі установи обслуговувалися протягом року по кілька десятків разів, а недеякі жодного. Завдяки цій турботі кияни тривалий час могли лише спостерігати збоку, як легіони приїжджих ще звечора брали в облогу всі великі магазини міста і протягом робочого дня вимітали все, що потрапляло на прилавки. І нарешті, у кінці вересня президія міськради згадала, що вона обминула турботою автолюбителів, і прийняла рішення «Про тимчасовий порядок забезпечення пальним автомобільного транспорту м. Києва», яке набрало чинності з першого жовтня. Серед мотивацій, окрім того ж посилення боротьби із спекуляцією (цього разу пальним), необхідність успішного завершення збирання та заготівлі плодоовочевої продукції і головне зменшення рівня забруднення повітря. Так от, саме «у зв'язку з необхідністю посилення боротьби із спекуляцією пальним і з метою одержання додаткових заходів для екологічного захисту міста, в порядку експерименту» передбачено з 1 жовтня торгівлю пальним на двох автозаправних станціях за комерційними цінами, виділивши для них десять процентів денного ліміту пального усіх платних заправних станцій міста. Віднині літр бензину АИ-93(92) на цих станціях коштує вісімдесят копійок, АИ-76 шістдесят. Усвідомлюю, що якась частина населення Києва сприйняла дане рішення президії міськради спокійно і навіть схвально, оскільки наша країна в цілому і Київ зокрема займають у світовій статистиці навіть не середнє місце за кількістю автомобілів на кожну сім'ю, а тому людина за кермом власного транспортного засобу, прямо скажемо, не оточена любов'ю і повагою широкої громадськості, вихованої в дусі соціалістично-соціальної справедливості. Дехто, можливо, навіть зрадів би, якби президія міськради прийняла іще радикальніше рішення, пройняте турботою про екологію: конфіскувати усі власні автомашини киян і реалізувати їх за межами міста, а всі виручені від цього кошти передати у якийсь благодійницько-екологічний фонд. Але час,мабуть, усім нам відходити нарешті від отієї психології, коли тобі добре тоді, якщо сусідові ще гірше. Тим паче, що переважна більшість автомобілевласників здійснила свою заповітну мрію, уклавши в неї усі свої багаторічні трудові заощадження, і навіть нинішні ціни на бензин змушують їх боляче перекроювати сімейний бюджет. Та й не в нашій психології річ. Підвищіть ціни на пальне хоч уп'ятеро за ним, при гострому дефіциті бензину, все одно будуть черги. Але заправлятимуться в основному ті, кого не лякають тризначні суми в «Болгарской розе», хто не обслуговувався і не обслуговуватиметься за місцем роботи завдяки виїзній торгівлі. Небезпека у прецеденті. В усіх іще на пам'яті ситуація, коли Верховна Рада СРСР дружно відхилила концепцію союзного уряду переходу до ринку, бо вона, зокрема, передбачала арифметичне підвищення роздрібних цін. Тоді ж було урочисто проголошено, що будь-які маніпуляції з державними цінами у бік їх зростання до переходу на ринкові відносини неприпустимі. І коли після цього оновлені Ради, ставши на герць із спекулянтами, просто нама гаються перехопити у них ініціативу, урвавши шмат собі, за ,хунок кишені своїх же виборців, ніякими добрими намірами цього не виправдати. Бо і як, справді, знизиться рівень забруднення повітря? Невже бензин, за який треба буде платити удвічі більше і який, прямо скажемо, нині нікудишній, стане екологічно чистішим? До того ж, гіркий досвід боротьби з пияцтвом мусив би, зрештою, навчити, що підвищенням цін не підрубати гілляки, на якій сидить спекулянт. Той просто перебереться вище. Ну, а потім, давайте глянемо на це питання з економічного боку. На якій підставі міськрада поліпшує свій бюджет за рахунок комерційних цін, з яких нічого не перепадає виробникові тим же таки нафтовикам і працівникам нафтопереробної галузі? Я не проти ринку, навіть якщо він викличе у мене труднощі. Згоден, кінець кінцем, більше платити за бензин, але якщо мені економічно обгрунтують, що так воно мусить бути. Але оскільки ми уже кілька років ведемо розмову про створення правової держави, то й робити усе треба по закону. В. ОМЕЛЬЧУК. м. Київ. II І» ВІД РЕДАКЦІЇ. Як стало відомо, під натиском обуреної громадськості, Київрада змушена була скасувати своє дивовижне рішення. Але ми вирі-или все ж таки опублікувати лист В. Омельчу-ка, оскільки маніпуляціями з цінами на різні товари займаються і в інших містах та областях. Отож, шановні самодіяльні реформатори, майте, як мовиться, царя в голові, не поспішайте під виглядом турботи про людей робити цих людей е нещаснішими! II II 111: ДРУЖІТЬ З ПЛЯШКОЮ! Насамперед застереження: подавши такий заголовок, я аж ніяк не маю на меті заохочувати публіку до пияцтва. Тим більше не закликаю використовувати спиртні напої, як нині говориться, для створення суб’єкта хабаря за відремонтований кран у кухні, вставлену шибу, придбання авіаквитка, вивезення органічних добрив на дачну ділянку і за все інше, де не діє карбованець. Повторюю: я не про те. Маю на увазі не налиту пляшку, а звичайну скляну тару місткістю 0,25, 0,5 і 0,75 літра. Вимиту, з ненадбитою шийкою. Цю обставину підкреслюю, бо навіть у дружбі з пляшкою треба сповідувати чистоту і цільність натури, інакше до добра не дійде. Кілька років тому, мандруючи напівкурортним волинським Поліссям, я зауважив, що в тих місцях, випивши пляшку води чи пива, ви змушені були ставати одвічним господарем тари здати порожній посуд було не легше, ніж нині купити повний. Хазяйська людина за відпустку обростала пляшками, як нині заможна діаспора друзями. Вони подавали голос із багажників легковиків, затуляли сонячне світло в місцевих готелях, перечіпали закоханих, коли ті робили перші невпевнені кроки до неосвітлених місць. Вандали ж били склотару у найменш підходящих закутках, через що навіть комахи мали складні порізи організму. Але все те минулося. Ниньки пляшку тільки подавай. У тому ж таки райцентрі Любомлі, де колись із повними сітками всякий безнадійно вештався, як учений осел з дзвіночками, між пунктами неприймання посуду, тепер пляшки носять у нагрудних кишенях. Як посвідчення особи, талісман, контрамарку до раю. Зайшли в гастроном, хочете купити фруктової. З собою? Давайте навзамін пляшку. Тут хочете випити? Будь ласка. Он у тому кутку з горла. Але ви планували її спорожнити в лісі, втомлені пошу ками грибів... Що ж, ідея непогана. Але краще напивайтеся тут, перед втомою. Однак бувають складніші ситуації. Я, приміром, захотів придбати чвертку олії смажити рибу, яку планував злапати вудкою на озері Пісочному. Її наперед не вип'єш хоча…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"