ГУМОР І САТИРА

Перець 1990 №09 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1990 / № 09 / Сторінка № 5

Перець 1990 №09 Сторінка 5. Кореспондент: Журналісти поділяються на три категорії: до першої належать ті, які нюхом відчувають, де відбудеться подія, і прибувають на місце заздалегідь. Журналісти другої встигають на місце події в кульмінаційний момент. А журналісти третьої довідуються про подію останніми, коли все варте уваги вже відбулося. їм нічого не залишається, як розводитись про подію у загальних рисах і на цій підставі вважати себе аналітиками... Я, мабуть, належу до третьої. Бо того вечора у Будинку політосвіти не був і про те, що трапилося, маю непевне, розпливчасте уявлення. Так, власне, що трапилося? Володимир СМИРНОВ (літератор, кіносценарист): Відбувалося чергове засідання клубу виборців. На ньому зайшла мова про короткометражний кінофільм «Свято Конституції». За моїм сценарієм його поставив на Центральній студії документальних фільмів режисер Геннадій Попов. Знятий фільм у Полтаві, і саме тут його зустріло надзвичайно різке, безкомпромісне неприйняття з боку офіційних осіб... Кор.: Ага, пригадую! Це про нього пішов поголос, ніби там кадри з життя полтавської мафії, і вона «подбала», щоб полтавці цієї стрічки не бачили... В. С.: Нічого подібного. Це звичайна публіцистична стрічка, зроблена талановитим режисером Геннадієм Поповим. Але на певні думки, вона, сподіваюся, наводить. Це кінофільм про нашу моральність. В ньому поставлене лише одне питання: втілення конституційного права на житло. Здавалось би, це право для всіх однакове. Але як по-різному воно реалізується. Найкраще з нього скористалися ті, що повчають людей, як треба жити. У значно гіршому становищі опинилися прості громадяни. І в той час наскільки вони виявилися чеснішими, благороднішими!.. Один із героїв короткометражки дядя Саша, старий чоловік, колишній танкіст на прізвище Савостін, який живе у халупці, що поряд із будинком поліпшеного планування, спорудженим для міського та обласного начальства. Його доля могла скластися інакше, благополучніше. Зразу по війні, у сорок шостому, він возив секретаря міськкому партії. Але через шість днів кинув завгару на стіл ключі від машини: «Не можу!» Чому? він тоді прямо не сказав. Час не сприяв відвертості. Пізніше зізнався. «Полтава лежала в руїнах. Голодували діти, інваліди. Не міг я возити хазяїну тушонку й ковбасу зі складів!» Із помітних посадових осіб у стрічку потрапив тільки перший секретар міськкому партії О. Ю. Кива. І не через те, що він явив особливі зразки зловживань, а внаслідок своєї типовості, я б сказав, звичайності. Справа закручується навколо факту самовільного захоплення квартири: сім’я багатодітного дільничного уповноваженого заселила одну з квартир обкомівського резерву.. Так співпало: ця родина на недовгий час, поки не виселили, опинилася поряд з О. Ю. Кивою. На цей час припало вручення ордера Інтерв'ю із забороненим (у межах Полтавської області) автором на квартиру поліпшеного планування дочці першого секретаря, яка ніде і ні в яких чергах не стояла. Чим вона заслужила таке благодіяння з боку держави? Ми дали слово усім дійовим особам фільму, тобто реальним героям нашого життя: господарникам, партійним працівникам, мешканцям полтавських халупок, які гостро потребують житла і на очах яких отак розподіляються державні квадратні метри. Нас, авторів фільму, ніхто не може звинуватити у наклепництві, фальшуванні подій. Власне, це була серія інтерв’ю на екрані, кінопортретів. Але зроблені вони були таким чином, що в них, як у краплі води, віддзеркалювалося життя усієї країни... Режисер від самого початку сказав: «Забудьмо про твою Полтаву, йдеться про більше...» Кор.: Одне слово, ця картина претендує на певну художність? В. С.: Здається, небезпідставно. В «Советской культуре» відзначалося, що «Свято Конституції» один з небагатьох фільмів, у якому гострота публіцистичного матеріалу поєднується з художньою образністю». Не буду приховувати, мені як одному з авторів було приємно читати ці рядки. Кор.: Бачу, що на відміну од широкого загалу короткометра-жок, вашу не обійшли увагою рецензенти. В. С.: Так, у «Свята Конституції» непогана преса. Журнал «Театральная жизнь» (№ 17 за 1989 рік) на останній сторінці обкладинки вмістив навіть невеличку рекламну: «...Ми закликаємо вас на фільми Геннадія Попова!..» В тому числі й на Свято Конституції». 17 листопада газета «Правда» в оглядовій рецензії згадала «Свято Конституції», як одну з кращих картин Київського фестивалю документальних фільмів. Кор.: А в Полтаві, на батьківщині, вам не поталанило. Фільм не прорвався на місцевий екран зовсім? В. С.: Ні, чому! Два дні він демонструвався в кінотеатрі «Колос». 15 і…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"