Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1990 №21 Сторінка 5

Перець 1990 №21 Сторінка 5. Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО Повір, у твоїх очах мені не хочеться виглядати дріб’язковою. Але що вдієш?.. До якого магазину останнім часом не зайду я в себе у Дніпропетровську так одразу і бачу на цінниках продовольчих товарів оте «Д Ц». Розшифровується ця абревіатура досить легко договірна ціна. Тільки не можу я втямити поки що одного: як і з ким за ті товари наші дніпропетровські торговельники домовляються? І чому це раптом баночка ікри кабачкової вартістю 40 копійок стала коштувати вдвічі дорожче? Невже її стали виготовляти із кабачків, які завозять, скажімо, з Австралії? І кому, цікаво, дістається ота різниця вартості?.. Звичайно, цих запитань я могла б і не ставити, якби ти, Перче, також допоміг мені домовитись із головою нашого українського уряду про збільшення моєї пенси. Тоді б, заходячи до магазину, я могла сміливо заплющувати очі на оту узаконену державою спекуляцію. М. ПЕГРУК, пенсіонерка. іпропетровськ. У олтав в нас лярніша газета, цем якої є рб-ниі в ів вона наип я», вид піл іленн ві ін таки окии реи з завдяки дефіциту гласності. А завдяки винахідливій торгівлі. Щоб хоч якось врятувати кіоски «Союздруку» від перевиробництва місцевої друкованої продукції, «Криницю» стали продавати разом із цигарками «Ватра». І діло пішло: на п’ять пачок дефіцитної «Ватри» дають у навантаження дві газети «Криниця». Отож, дими собі і будь у курсі всіх культурних подій області. м. Полтава. Н. КОТИШ ЕВА. Чули ми, що пожежу у важкодос-тупних місцях гасять за допомогою авіації. Тому звертаємось до тебе із таким проханням: допоможи, друже, нашій колгоспній пожежній бригаді обміняти свої нікчемні всюдиходи на кілька стрімких вертольотів. Бо в нашому гірському селі Верхній Ясенів, де нема ніяких доріг, а пожежі від блискавок трапляються не так уже й рідко, без них аж ніяк не обійтися. Тим паче, що наш голова колгоспу В. І. Максим’юк погоджується купити гвинтокрилі машини. От тільки цікаво: де він візьме на це такі гроші? Якщо за десять років не спромігся навіть збудувати хоч такої-сякої дороги по селу... ЖИТЕЛІ СЕЛА. Верховинський район Івано-Франківської області. Чи не знаєш ти, що мали на увазі керівники нашого міста Лубни, коли викарбовували на пам’ ятнику О. С. Пушкіну його ж слова «И долго буду тем любезен я народу...» В усякому разі, п’ять років я також ніколи не задумувався над цими пророчими словами. Аж поки меморіал, здудований на честь великого поета, не став благополучно розвалюватись. І в результаті вийшло так, що до свого будинку № 5 по вулиці Пушкіна я позбувся звичайної під’їзної дороги. Словом, тепер додому я ходжу якимись задвірками. За це, звичайно, я аж ніяк не можу бути вдячним Олександрові Сергійовичу. Хоча й розумію: вини його тут немає. Зрештою, не він же встановлював собі у Лубнах рукотворно-халтурний пам’ятник. С. КРИВЕЦЬ. м. Лубни Полтавської області. Догавкалась Моська! Казали ж їй: не гавкай на Слонів!.. 1. У КОРОЛІВСЬКОМУ МІСТЕЧКУ Насамперед, чому подорож друга? Тільки через те, що перша відбулася влітку 1915 року у складі одинадцятої роти тринадцятого маршового батальйону 91-го Будейовицького полку. Перерва у часі досить значна. До того ж, зауважте, дві світові війни, кілька більших і менших революцій могли б підірвати здоров'я навіть бравої людини, однак цісарський солдат Швейк став особою безсмертною. Отож, нічого дивного, що ми зустрілися з ним на третьому кілометрі від Старого Самбора, якщо їхати не на Верхній Лужок і не на Самбір, а через Стару Сіль на Хирів. Я не хочу цієї сльотливої пори дратувати читачів описом спекотного дня, але що поробиш, коли у серпні навіть на Галичині часом не падають дощі, а літо просто казиться. До речі, у п'ятнадцятому, коли Швейк від імені Франца-Йосифа наступав на царські окопи, тут теж було досить жарко. Ця обставина, між іншим, і призвела до того, що він потрапив у полон до власного війська. Але всі про це знають, хіба що за винятком одного голови сільради. Та це акт вибачливий, бо подія сталася не на його території, а…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"