Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1990 №16 Сторінка 2

Журнал Перець 1990 №16 Сторінка 2. ДО КАБІНЕТУ завідуючої відділом кадрів «Київ-госпторгу» Валентини Олександрівни Болдови зайшов галантний молодик: Дозвольте відрекомендуватись: Кучеренко Володимир Вікторович, маю неабиякий досвід роботи з матеріальними цінностями. Працював ревізором фірми «Меблі», пройшов шлях від продавця до заступника директора магазину «Київкультторгу». Що ще... герой Чорнобиля, опустивши очі, скромно додав він, навчаюсь на четвертому курсі Київського торгово-економічного інституту, одружений, врешті, член КПРС... Якщо цього не достатньо, то можу ще сказати, що мій татусь трудиться вченим секретарем вузу, в якому я навчаюся, а мати працює голов ним лікарем... Зрозуміло, що після такої ви- черпної додаткових запитань у Валентини Олександрів ни не виявилося. Вона тільки захоплено вигукнула: Ви готовий завідуючий магазином!!! Отже, з лютого 1989 олодимир Вікторович Кучеренко взявся підні- мати нашу паралізовану торговельну мережу. Та дуже швидко побачив, що досвідчені підлеглі, що пройшли Крим і Рим та мідні труби, дивляться на нього, як на хлопчиська. Це дуже зачепило самолюбство Кучеренка. Добряче помізкувавши, він знайшов ключ до загартованих у боях із покупцями та ревізорами сердець продавців. Одного чудового дня Кучеренко, зібравши колектив, урочисто виголосив: Друзі, наш магазин це дружна сім'я! Дуже приємно мати справи з такими людьми, як ви. Протягом березня ми добре попрацювали і виконали план товарообігу. Я тут сам з собою порадився і вирішив нагородити премією продавців: Дерев'янка 343 крб., Легкоступа 315 крб., Прокопенко 330 крб., Хода-ківського 340 крб. Після цих слів пролунали тривалі оплески, всі встали. Очі підлеглих запалахкотіли фанатичною любов'ю до шефа. Одне слово, лід недовіри танув на очах. Залишившись наодинці, Володи мир Вікторович розірвав на дрібні клаптики преміальну відомість, у якій рясніли автографи ощасливле них підлеглих. І тут же у звітах за квітень зменшив суму виторгу за реалізований товар рівно на стільки, скільки було витрачено на премії. Незабаром підлеглі остаточно переконалися, що їхній завідуючий, як кажуть, гусей не пас. Але слави «місцевого значення» В. В. Кучеренку було мало. І невдовзі він уже обіцяє доцентові «свого» вузу Р. дістати «Жигулі». Рі з вдячністю відрахував студентові 9370 крб. Та згодом солідному вченому довелося чухати спітнілу потилицю, він уже не мріяв про автомобіль, а молив Всевишнього, аби повернути гроші. Бо «улюблений» студент зник з очей. Врешті, зустріч відбулася. Після короткої, але емоційної бесіди, Кучеренко пообіцяв, що колись віддасть гроші. І таки дотримав слова.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"