Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1990 №14 Сторінка 2

Журнал Перець 1990 №14 Сторінка 2. 3. ЗЕМЛЯ. «броде б не бездельники, И могли бьі жить...» (З популярної пісеньки часів застою). Пригадуєте випадок у Чернігові? Чорна «Волга» трах-бах, і з її багажника делікатес випав. А достойник, власник тих делікатесів, автоматично випав з рядів КПРС. Справедливо це чи ні? Як на мене, то несправедливо. Бо власник делікатесів не виняток, а правило, а от той сучий син, що багажник для чорної «Волги» клепав, виняток. Бракороб, сучий ПАМФЛЕТ-ТРИЛОГІЯ що сидів біля мене, говорив син. І я особисто б його за такий брак квартальної премії позбавив. Ач, наловчилися брак робити, ще й у такому масовому порядку, що від нього і чорні «Волги» не застраховані. Воно, правда, і приказка з'явилася: «Держава вдає, що нам платить, а ми вдаємо, що працюємо». І все ж, брак то останнє діло. Особливо брак сільськогосподарської техніки. Він найболючіше б'є по землеробу. Земля... На одній автобусній зупинці я підслухав таку розмову. Дідок, мордатому гевалу, котрий поруч лагодив мотоцикла з коляскою, який чомусь не заводився: А тебе, Марку, вб'ють. Як не цей рік, то років через два, це вже напевно. За що, діду? Бо ти злодій. А в кого я що вкрав? Ти в колгоспі крадеш. Там міх пшенички у коляску моциклета вкинеш, там торбу гречки, там зо два мішки бараболі. Для таких, як ти, колгосп ла І кради, скільки в коляску влізе. Ще й по- середньому гроші сплотять, бо ти в колгоспі числишся. Сказано ж: гуртове чортове. А як люди землю розберуть, як самі хазяйнувати почнуть, тут тобі й капець! Хто захоче, щоб ти у нього кривавицею зароблене крав? Вб'ють, і кінців ніхто не знайде, бо їх не дуже й шукатимуть. Зараз у колгоспі всі крадуть. Правда, хто краде, а кому так, у відкриту дають. А тоді хто кому за так дасть і хто допустить, аби його обкрадали? От і вб'ють тебе, Марку. Я ще пам'ятаю, як колись у селі конокрадів вбивали. Серед білого дня, посеред села вбивають, а тоді викликають станового і кажуть: «Таке діло, ваше благородіє зашпоркнувся-перечепився, об камінь головою і... насмерть». А становий: «Так вберіте мньортвоє тєло з дороги, закопайте ідєто, не морочте мінє голову, у мене до корчмаря ще дєло єсть!» І йде становий у корчму. І не встигне він на дурняк ще Другу чарку випити, як «мньортвоє тєло» з дороги приберуть і десь запарпають. І всіх ділов. І з тобою так буде... Із землицею, добродійки і добродії мої шановні, ве-еликий конфуз виходить! Як і з Радянською владою! Тї теж наче й дають, а наче й не виймають. Закони, постанови, укази різні впроваджуються. А чиновно-апаратна братія чхать хотіла на тії закони-постанови. І ніхто з нею нічого зробити не може. І чому, теж невідомо. Повірте мені, я дуже далекий від того, щоб проголосити: «Пролетарі всіх колгоспів і радгоспів, розбігайтеся!». Є на Україні десятки, а може й сотні міцних, хороших колгоспів і радгоспів. І хай собі будуть, але хай мирно співіснують (і конкурують, це теж на користь справі піде!) з фермерами та орендаторами. Ні! Адміністративно-командній братії це гострий ніж у серце. Чули, як дід казав: «Хто краде, а кому й так дають»? «Так дають» почалося не вчора. Ще не встигла висохнути друкарська фарба на «Декреті про землю», а вже на села посунули загони Початок у №№ 12, 13. продармійців. Рядовому продармійцю, скажу, теж не позаздриш. Йому запросто могли розчерепашити голову люшнею десь з-за рогу шопи, а могли й кулю в спину послати. Йому в багажник чорної «Волги» з низьким уклоном се-ге продукцію, там окіст, фунтів з п'ятнадцять сала, зо дві баньки меду, те-се, ніхто не пакував. Та бог з ним, з тим багажним «даянієм». Його ще можна й додому не довезти, трапиться аварія, як у Чернігові, і мед на бруківку, в калюжу поплив, і чоловік без партквитка зостався. Все це в плані етично-моральному, а не в політеконо-мічному. Гірше, коли держава бере, і заглядає, що б іще взяти. А за взяте платить мізерію, копійки, можна…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"