Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1990 №05 Сторінка 2

Журнал Перець 1990 №05 Сторінка 2. - ' ------ ... і Валентин ЛАГОДА Лікар М. А. Касьян не відкрив Америки. Просто відкрив усій країні рідні невеличкі Кобеляки, де своїми мозолястими руками ставить на ноги немічних, від яких уже відцуралися всі лікарі. Тим і здобув терапевти та хірурги, котрих за рознарядкою послали перекваліфікуватися. Чи буде з них діло, бозна. Бо далеко не скрізь, куди повертаються оті «перековані» медики, відкриваються кабінети ма- усенародну шану. Щоправда, усім не догодиш. Перш за все, високопоставлені медики не могли стерпіти, що якийсь периферійний костоправ утер їм, асам і магам, кандидатам і академікам, вчені носи. Не один рік цькували Миколу Андрійовича численними комісіями, намагаючись навішати на нього ярлики шарлатана, дилетанта, неука і тим самим припинити паломництво до Кобеляк. Але добилися тільки цілком протилежного результату: черги до вмільця ли. Бо М. А. Касьян хоча й не маг і не академік, але один із небагатьох добросовісних ахівців, що в усіх тонкощах засвоїв премудрості мануальної терапії, відомої ще за часів Гіппократа. І, на відміну від гордовитих сановників од медицини, щиро, не рахуючись ні з часом, ні з утомою, поспішає нуальної терапії. До того ж, легше, мабуть, відкрити ще одну Америку, ніж переконати хворих, буцімто у відкритих для них пунктах Іваненко чи Сидоренко лікує не гірше за Касьяна. Правда, в обласному управлінні охорони здоров'я запевняють, що в Харкові недужих отим остеохонд розом можна перелічити на пальцях. Усі, хто хотів одужати, вже одужав. Адже ледь не в кожній поліклініці у поті чола трудяться талановиті терапев-ти-касьянівці. Які вже геть перемогли цю гемонську неміч в усьому місті, і тепер залишилося остаточно її доконати у межах області. На жаль, мажорні звіти медиків не втішають скорчених бубликом харків'ян отих, кому ніяк не вдається втовпитися ні в Кобеляки, ні в кабінети мануальної терапії, бо їх у нас поки що одиниці. Але невже для отих нещасних так-таки й немає допомогти кожному, хто до нього звертається. ніякого виходу? Виявляється, є. Сприйма він невдачі у перебудові Як ті передвістя жадані, чудові: Таки вона гине! Сприять їй? А нащо?! і Чим гірше, тим краще! ! Надовго застряли в вагонах товари і Він руки свої потира, Цей « товариш »: І Хай гинуть, покинуті напризволяще, Чим гірше, тим краще! Вдиратися злодії стали в квартири, З’явилося кодло нове рекетири. А він: Молодці! Хай затягують в пащі! Чим більше, тим краще! Все довшають черги, Підстрибують ціни В аптеках удосталь хіба що рицини... Хихика й товче він своє немудряще: «Чим гірше, тим краще!» Пригрілися трутні в кооперативах, Три шкури здирають, їх ідол нажива! А він: Хай підбурюють чесних трудящих! Чим більше, тим краще! Він тужить ще й як! За рукою за сильною, За одностайністю (з вартою пильною!). В чеканні руки Цей девіз підходящий: «Чим гірше, тим краще!» Ну, що тут сказати? Одне лиш: Дай боже, Щоб перевелися такі от негожі, Такі от злостивці, Такі непутящі ЧИМ ШВИДШЕ, ТИМ КРАЩЕ!! На щастя, оті чорні для нього дні вже минули. Тепер Микола Андрійович заслужений лікар УРСР, народний депутат. Його метод, хоча й зціпивши зуби, нарешті визнали у високих кабінетах, де ще недавно обговорювалася стратегія і тактика компрометації провінційного цілителя. Сотні тисяч калік, котрих Касьян просто фізично не може прийняти, а маленький райцентр розмістити і прогодувати, забомбардували листами союзне і республіканське міністерства, вимагаючи перейняти секрет у Миколи Андрійовича і відкрити кабінети мануальної терапії у кожній лікарні. Бо остеохондрозом (як по-науковому називається хвороба, з якою їдуть у Кобеляки) страждають не одиниці, а десятки й десятки тисяч. І народилися на світ божий накази спочатку у Міністерстві охорони здоров'я СРСР, а потім у республіках і далі в обласних управліннях охорони здоров'я, з яких видно, що медики сповнені рішучості «відкривати, розповсюджувати, розширювати, навчати...» словом, з усіх сил допомогти Касьянові зменшити потік пацієнтів до нього…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"