ГУМОР І САТИРА

Перець 1991 №09 Сторінка 13

(Вітаємо ювілярів)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1991 / № 09 / Сторінка № 13

Перець 1991 №09 Сторінка 13 - Вітаємо ювілярів. ДЕМОКРАТИЧНІ ЗАМАЛЬОВКИ ПО ЦУКОР Розкажіть про себе докладніше, попросив він. Де народилися, де живете, працюєте. Прагнучи нічого не пропустити, довірливо виклав усі дані. Він подобрішав. Обличчя стало лагідним. Усмішка торкнулася губ. Але раптом його настрій змінився. Серію та номер свого паспорта пам'ятаєте? спитав суворо. Аякже! Аякже! вигукнув одразу. Знаю, мов таблицю множення тепер же без цього не обійтись. Ззаду натискували. Хтось молотив кулаками по спині. Ніби згадавши щось важливе, він швидко наказав: Назвіть столицю України! Київ! Де знаходиться Хрещатик? У центрі. А скільки у нас вищих учбових закладів? Вісімнадцять. А військових училищ? Я перелякано озирнувся, потім нахилився і прошепотів йому на вухо. Що ви кажете? здивувався він. А я думав, менше. Зачекайте, будь ласка, хвилинку, гляну в довідник, перевірю. Ззаду хтось бив мене по голові чимось важким. Він, між тим, знайшовши потрібну сторінку, прочитав і широко всміхнувся. Усе гаразд. Ви справжній киянин. Давайте купони, талони, гроші. Одержавши дві пачки цукру, я попрямував до виходу. Продавець гукнув услід: Приходьте до нас іще. Завтра сірники завезуть! МЕГАФОН Іду якось повз стадіон. Дивлюся натовп. Дають щось? Відштовхую одного, другого. Питаю: «Що викинули?» Мені під ребро кулацюрою: Заткни пельку! Не бачиш хіба, наш лідер виступає. Головою туди-сюди покрутив. Нарешті вгледів: якийсь тип у жовтому капелюсі руками махає. Що базікає не чути. Хотів уже назад рушити, та всі як заволають: Га-аньба! Ге-еть! За компанію і я на всю площу загорлав: Га-а-аньба-а! Ге-е-еть! Горлянка у мене, як труба пароплава, голос, мов старовинний дзвін. Якщо оголосити щось треба, то завше просять. У нашому колі мегафоном кличуть. Ну, прогорлав ще кілька разів, та почав ближче до того «лідера» проштовхуватися. Із цікавості. А тут ззаду якісь люди взяли під руки. Кажуть: Зробіть, будьте ласкаві, вигляд, що друзів зустріли. Усміхайтеся. І спробуйте йти з нами в ногу. Що вдієш? Пішов. Потім зі мною розмову мали, і я додому поїхав. Тиждень минув. Начальник викликає. На вас документи надійшли. Ви були учасником несанкціонованого збіговиська. Порушували громадський порядок. Зараз суспільство пробуджується, і таке, врешті, пробачити можна. Однак ваші погляди викликають у колективі занепокоєння. В мене, наприклад, дві дочки. Мені їхня честь не байдужа. Певен, що не спрацюємось. Подавайте заяву про звільнення за власним бажанням. До чого тут ваші дочки? питаю. І взагалі що я такого накоїв? По-моєму, нічого особливого не сталося... Як що? Як що? розсердився начальник. Ви горлали на все місто. Штовхали перехожих. Вимагали передати вам міський центральний пляж у довічне користування. Ви були, зрештою, одним із найактивніших крикунів на мітингу нудистів! Я вийшов, неначе побитий. Уже тиждень розпитую знайомих, хто такі нудисти. Ніхто не знає. ПОЛІТИЧНИЙ СУПРОТИВНИК До кіоску «Союздрук» ми підійшли водночас. Я поступився, пропустив його наперед. Черга танула, мов сніг після дощу. Він нахилився до віконця, проказав: Будь ласка, «Радянська Україна», «Київський вісник», «Політика і час». Обпаливши його нищівним поглядом, я звернувся до кіоскера: А мені, прошу вас, «Літературну Україну», «За вільне життя», «Народну газету». Він презирливо скривився. Я зробив крок уперед і, вдаючи, що посковзнувся, наступив йому на ногу. Од болю він ледь не скрикнув, але опанував себе. Роблячи вигляд, що лізе до кишені по гаманець, спритно тицьнув мене ліктем у вилицю. Я побував у нокдауні, але швидко прийшов до тями. Номенклатурник, прошепотів йому…

Вітаємо ювілярів

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"