Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1991 №16 Сторінка 11

(Страшне перо не в гусака)
/ Перець /Журнал перець / Рік 1991 / № 16 / Сторінка № 11
Перець 1991 №16 Сторінка 11 - Страшне перо не в гусака. Мал. С. ФЕДЬКА НЕ СА А - ОБЯВА «Продается крпич красни 1000 штук цена подоговору обраща-ца по аресту улица Карломарса 81». Надіслав В. ПЕНЕНКО. Телеграма з Мелітополя у Львів «Зустрічайте п'яницю з когоЬки рго л осіпіка р одо-» Надіслав М. РУДНЄ Телеграми «Строчно виїзжай батько хворий будемо різати-мама» «Буду пятницю вечером або утром ключи ели буду голодньїм зустрічайте суботу-дима». «Доця серьожа дома волнуйся- папа». Без головного убору холодно. А надто взимку без хутряної шапки. Вуха мерзнуть. І, зважте, не лише в якихось окремих осіб, а у переважної більшості нашого згуртованого суспільства. А це вже річ серйозна. Адже що то за суспільство, члени якого ходять з відмороженими вухами? Навіть «лапшу» ні на що вішати буде політикам... І в той же час, хоч як то глибоко й прикро, а путящих шапок у нашій торгівлі нема. Таких, щоб і гріли вуха, і не били по кишені, і воднораз не скидалися на торішні воронячі гнізда. Тільки уся штука полягає не в тому, що ми не вміємо робити шапок. Ні. Навіть у сьогоднішньому нашому складному житті в одному тільки Харківському хутровому об'єднанні потужності дозволяють дати кожному радянському громадянинові по шапці. Хутряній. А крім цього, ще й по шубі, по кожуху, дублянці, хутряному жилету і так далі. Уявляєте всі ми з вами завтра могли б ходити в суцільному хутрі? Але... Існує невеличкий нюанс. Усе було б пречудово, якби працівники вже згадуваного об'єднання мали бодай крихітну можливість дати раз-другий по шапці так званим постачальникам. У даному контексті в переносному смислі. Та як це зробити, ніхто не відає. Бо постачальник фігура ого-го яка серйозна. Дав йому раз, дав удруге, а він тобі у відповідь не те що овечої шкурки, а й хвоста овечого не покаже. Розмов ніяких, претензій нуль, носом крутиш дулю з маком узагалі матимеш. Хочеш мати сировину бери, що дають. Не подобається баба, як кажуть, з воза, кобилі легше. Ось такий образ постачальника почав нині чітко вимальовуватися. Сьогодні, як відомо, у всій виробничій інфраструктурі відсутні овчинокомбінати. Немає, і квит. Тож у ролі постачальників цієї сировини виступають м'ясокомбінати. Вловили? Зарізали вівцю і давай з неї шкуру дерти. Але заради чого? Еге ж, заради м'яса. А шкура навіть не другорядне чи третьорядне питання. Дай боже, щоб у сто тридцять дев'яте потрапило. За м’ясо питають. За ковбаси та фарш також. Навіть про нирки, легені та селезінку не забудуть. А от стосовно овечої шкури, то тут справи куди як складніші. Хоча, якщо уважно придивитись, то жодного з м'ясокомбінатівців не побачиш у картузі. Не до смаку їм чомусь картузи. Хутряним шапкам віддають перевагу. Не думаю, що директор, скажімо, Глухівського м'ясокомбінату Сумської області товариш Конящен- ков полюбляє носити на власній потилиці картуз. Та й директорська рідня навряд вдягає фуфайки замість дублянок а чи манто. Тільки де ж оте добро взяти? У тому ж таки Харківському хутровому об'єднанні овець не розводять.…
 Страшне перо не в гусака

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"