ГУМОР І САТИРА

Перець 1991 №16 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1991 / № 16 / Сторінка № 5

Перець 1991 №16 Сторінка 5. ПЕРЕБУДОВНИК З ВЕРХІВНІ ОГО, НАЧАЛЬНИК! З глибоким сумом мушу сповістити, що перебудова докотилася нарешті й до мальовничого села Верхівні Ружинського району на Житомирщині, і цей факт засвідчую двома фотографіями. Так-так, саме тієї Верхівні, природою якої у минулому столітті милувався Оноре де Бальзак, прогулюючись з Евеліною Ганською, і куди в роки застійних п’ятирічок століття нинішнього з’їжджався люд з усіх навколишніх сіл. За цеглою. Це тепер криком кричать про пріоритетний розвиток села, закликаючи виділяти йому більше коштів, техніки і, найголовніше, будівельних матеріалів. А свого часу Верхівня розвивалася саме завдяки цегельному заводу. Розвивалася сама й іншим давала розвиватися. З випаленої тут цегли свого часу зведено 350 нових будинків, 5 тваринницьких приміщень, два гаражі, майстерню, лікарню, інші будівлі. Гроші, можна сказати, доля: старіють і ті села, де робилися з нічого. Високо не було власних цегельних якісна глина поруч, бери та підгортай її бульдозером до преса, з водою теж ніяких проблем. Та от помінялася у селі в дусі тогочасної колгоспної демократії влада. Освоїв шись, новообраний голова правління Петро Павлович Ковальчук дійшов висновку, що перебудову треба починати з цегельного заводу. І повелів його розібрати. Оте, що ви бачите на друго- «НАШЕ», ЩОБ «МОЄ» БОЯЛОСЯ!.. у газе- роботи Ради високо- Прочитав днями тах про результати комісії Верховної СРСР, яка пільгами го цивільного чиновництва та армійського чиновництва X цікавилася. Чого тільки на Ф цій царині не знайшли: і * шикарні державні дачі за безцінь купували, і меблі та електронно-побутове начин- ня далеко не за павловськи- о ми цінами розхапували, і земельки нарізали до цих дач стільки, що півколгоспу можна було б розмістити. Проте, на відміну від жур- налістів, я ніскілечки не здивувався. Та інакше й бу-ти не могло в країні, де про- тягом десятиліть утовкмачували в голову, що ' зували державне майно. А IV му знімку, і є результат його господарської діяльності. Втім, не єдиний. Досить пройтися найкращою вулицею села вулицею М. Рильського, аби переконатися у «перевагах» колгоспного ладу. Колись на ній було 105 будинків, тепер 75. Порожні місця ніхто не забудовує, бо немає цегли. Та й кому будуватися? З отих 75 осель у третині живе по одному-двоє працездатних, більшість із них перед пенсійного віку, решта пенсіонери. Колись лише з мешканок цієї вулиці «формувалося» п’ять буряківничих ланок, по 10-12 жінок у кожній. А тепер їх стільки нараховується по всьому господарству. Оживає село лише по вихідних і святкових днях, коли звідусіль з’їжджаються випуск ники місцевої школи різних років. Можуть сказати, що нічого нового і оригінального я не повідомив, що не лише у Верхівні така складається заводів. Ось чому, мовляв, і ведеться мова про пріоритет. Але ж далеко не скрізь так завзято керівники господарств рубають сук, на якому сидять. Історія з цегельним заводом свідчить якраз про те, що все залишається по-старому: голова колгоспу сам собі пан, порядкує, як хоче, а громада мовчить собі, витріщивши очі. Михайло СЛЮСАР. громадські інтереси вищі від х особистих, що «наше» це ф звучить гордо, а «моє» відгонить куркульною пси- Ф хологією. Подібне насиль- ство над природою людини Ф призвело до того, що наше стало нічиїм, звідси й хи- Ф жацьке ставлення до при- роди, марнотратство в еко- номіці, а на побутовому рів- ні дрібні крадіжки усього державного, що погано лежить, яке нині в народі навіть не називають крадіжкою. Так що, з огляду на ситуацію, високі державні мужі та генералітет іще й більш-менш порядно вчиняли: усе людям ж таки не задарма привати- КОМУ ЗАБРАКЛО ОЛІЇ? Недавно у нас в селі була справжня комедія: ветспе-ціалісти брали у корів кров на аналіз на предмет виявлення бруцельозу. По нашій сільській Раді не так уже й багато тих корів лишилося у приватному секторі всього 84 (а колись же було понад 3001). Але річ не об тім. Цікаве то було видовисько, як виводили громадяни своїх корівок, та не на вірьовочних налигачах, як годиться, а на зв’язаних докупи поясках від барвистих жіночих халатів... Прив’яжуть корівку до стовпчика, підійде до неї ветспец і, продезинфікувавши те місце, звідки брати кров, ті-іль-ки корівонька ступить крок назад і налигача мов не було: половина його лишається на стовпчику, а друга на рогах у корови. Во на ж собі задерла хвоста та й тільки Таку бачили! Що ж,як налигача в магазині не купиш, а конопель нам через отих нарко манів не дозволяють сіяти на городах, бідкається пенсіонер дід Михайло Коваленко. Та ні налигача, ні конопляної олії тепер, додає дід Іван Згода.…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"