ГУМОР І САТИРА

Перець 1991 №14 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1991 / № 14 / Сторінка № 7

Перець 1991 №14 Сторінка 7. Байок про найпередовішу у світі радянську се-ге-науку і практику ми вже наїлися. Тепер би погризти чогось істотнішого. Так не густо його в магазинах. А на базарі так «кусається», що враз апетит відбива. І от під істеричні шаманські заклинання: «Не поступимося принципами!» і під категоричні заяви: «Та хто тепер ту землю захоче брати?!» знайшлися усе ж такі, що захотіли. І не тому захотіли, що гвалт як їм раптом прикрутило поступитися принципами і стати капіталістами (як уже з'ясувалося, до речі, соціалізм теж допускає різні рорми власності), а тому захотіли, що народові в'ївся у печінки лозунг: «Нагодуємо народ!» Він, народ, тепер хоче спробувати сам себе прогодувати. Якщо йому, 'звісно, не заважатимуть. Отож і з'явилася у Чигиринському районі на Черкащині така собі Асоціація селянських (фермерських) господарств. І ввійшло до тієї асоціації вже шістнадцятеро фермерів. Не густо, скажемо, навіть для початку. Та й саме слово асоціація поки що надто гучно, як для даного випадку, звучить. Бо на сьогоднішній день із тих шістнадцяти одчайдухів землю мають усього лише двоє. Це брати Коваленки з Чигирина. Тут автор мусить зробити ще один вибачливий реверанс: слова «мають землю» теж не треба розуміти дуже буквально. Бо, по-перше, за вісім місяців невтомних ходінь по керівних кабінетах їм врешті-решт пощастило вимолити, замість омріяних 100 га орного лану та 100 га угідь, усього 67 гектарів земельки. До того ж вона поки що милостиво виділена їм рішенням райвиконкому, але державним актом за ними ще не закріплена. Отже, ніякої гарантії, що завтра не прийдуть і не скажуть: «Ну, що, потішилися? От і добренько. А тепер киш звідси!». А таки й можуть сказати, бо земля дається не для того, аби чоловік міг фермером назватися, а для того щоб хазяїнові, та ще й декому окрім нього, пожиток був із неї. А от саме про це говорити ще ранувато, бо являє собою та виділена братам латифундія не що інше, як шмат по-дикунському занехаяного поля, з бур'янами, що й жирад сховається, з таким рельєфом, що там колись уже не один трактор і комбайн, кажуть, перевернувся. Але кат із ним, рельєфом. Борис та Віталій Петровичі люди терплячі, з добрячим механізаторським стажем. Справляться. От тільки ж реманенту чортма. Стали вони на сяку-таку техніку стягуватись. Агропромбанк на стару техніку позички не дає, а нового трактора поки вибили, добре гуль понабивали. І от відкрили нарешті їм, цим щасливчикам, кредит. Правда, на умовах, які надовго відіб'ють охоту в усіх інших отаких розумних затівати щось подібне: 20 відсотків річних зі сплатою 600 крб. щомісячно. Себто, не встиг позичити уже віддавай. Та ще й з ого-го яким «наваром»... Але й це не спинило хлопців. З настирливістю, яка почала декого вже дратувати в районі, вони продовжували вишукувати знаряддя для обробітку свого майбутнього агрономічного Ельдорадо. А поки шукали, запропонували такий варіант голові колгоспу «Вітчизна», де їм виділено ту землю: у деМ№и? А знаєте що, Юрію Васильовичу? Поки у нас свого реманенту нема і, значить, не можемо до своєї землі як слід рук докласти, ми готові попрацювати у колгоспі: один сяде на наш трактор, другий на один із ваших, які простоюють через брак трактористів, та так і допоможемо вам з польовими роботами впоратися. А ви нам за це потім позичите механізмів для обробітку і нашого клаптя. На що голова, котрий саме кудись спішив, висунув миролюбну контрпропозицію: А чи не пішли б ви, хлопці, знаєте куди? І назвав адресу. А сам…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"