Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №14 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1991 / № 14 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1991 №14 Сторінка 5. Мал. В. ЧМИРЬОВА То вона проводить інвентаризацію ділових паперів!.. Малюнки С. ФЕДЬКА МІС ІЗ ЗАБОЛОТТЯ Ще безсмертний Пушкін сказав: «Коханню кожен вік підвладний», і, наскільки мені відомо, жоден авторитет досі цього твердження офіційно не спростував. Не беру й на себе такої зухвалої сміливості, хоч у моєму віці закохатися в юнку дуже небезпечно. Бо, як сказала волинська поетеса, «Я могла б любов’ю одарити, тільки що б ви із нею робили?» Так от, ні в яку юнку я не закохався, але справжня дівоча краса мені не байдужа. А тому й не обурююся гласно, що й на Україні за прикладом «аморального капіталістичного Заходу» нарешті визнали дівочу вроду і почали проводити конкурси краси. Здивувало і, м’яко кажучи, дивує інше. Те, що всі ці вітчизняні конкурси не виявили жодної української красуні. Лаври діставалися лише іноземкам, здебільшого американкам та англійкам. І присвоювали їм почесне звання «Міс Київ», «Міс Одеса»... Навіть на нашій благословенній Волині з’явилися симпатичні американоч-ки «Міс Ковель», «Міс Заболоття». Звідки, сушу собі голову, вони у нас взялися? Чому, зрештою, не «панни», не «фройляйни»?.. Адже і Польща, і Німеччина до нас куди ближче, ніж Америка. Уявляєте провели б у Луцьку конкурс краси. І переможницям звичайно, не українці-лучинці дісталася б пальма першості. Присвоїли б їй звання «Паненка Луцьк» або «Фройляйн Ратне», ото була б сенсація, га? Організатори конкурсів можуть, звичайно7 заперечити: іноземки, мовляв, тут ні при чому, просто наших юних співвітчизниць удостоювали звання «міс» за світовою традицією. Але ж давно сказано: чужому научайтесь і свого не цурайтесь. Як на мене, то «красуня-91» звучить не гірше, ніж «міс», датована тим же роком. Чи, може, я вже старий і нічого не розумію? Іван ГАЙ. м. Луцьк. Мал. В. СОЛОНЬКА Клаво, записуй до меню: борщ із м'ясом. У ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ В ПОЛІЕТИЛЕНІ Нині звідусіль тільки й чути: жити стає усе важче й важче. А померти хіба легко? Йдеться про данину живих померлому, що іменується похороном. Не буду вести мову про рівень роботи ритуальних служб він відомий. Та й про який рівень можна говорити, коли людину в останню путь провести ніяк, бо нині в багатьох містах нема дощок на труну. Добре, якщо покійник мав за життя якесь відношення до підприємства, на якому сяка-така деревина водиться, профком кілька березових дощок знайде. А родичам інших здебільшого доводиться вдаватися до послуг спритників, які, знаючи, що хоч перед покійним і вічність, та довго він чекати не може, деруть із живих за труну сім шкур. І вже зовсім дикість прокат труни, коли померлого везуть лише до кладовища, а там перекладають у поліетиленовий мішок. Розумію, що в держави вистачає клопотів з живими. Але ж відомо, що рівень культури людей визначається і їх ставленням до померлих. Чи ми й тут перестаємо бути людьми? Борис ЖАДАН. м. Харків. 6 НА СВОЮ ГОЛОВУ вивантажуються з контейнерів, платимо шалені штрафи залізниці, живемо без зарплати так би мовити, під тином. Даремно намагаємося грати на патріотичних почуттях: мовляв, при нашій безпосередній участі записано платівки відомих львівських виконавців О. Білозір, В. Морозова, М. Кирилюк, хорової капели «Лемковина» та ін. Приміщення для складу нам так ніхто й не дає. Мабуть, зрештою самі станемо виконавцями, успадкувавши долю Перебенді. О. ЖАРІЙ, голова профкому; О. ПАВЛОВА, голова ради трудового колективу. м. Львів. А скільки вантажних машин там ламається! А скільки втрачається сільгосппродуктів! Здавалось би, два райвиконкоми Богуславсь-кий і Канівський давно уже б могли порозумітися і разом полагодити ту нещасну тисячу метрів дороги. Адже послугами залізниці для перевезення врожаю користуються і ті, й ті. Аж ні не знаходять спільної мови. Як ото двоє сварливих сусідів на межі. А страждаємо від того усі ми... Зоя ЯСІЄВИЧ, кандидат економічних наук. А В НАС РИНОК УЖЕ Є!.. придбало наше комерційне госпрозрахункове об’єднання Полтавського відділення Радянського дитячого фонду кілька одиниць зношеної автотранспортної техніки. Добули її в БУ обласного управління внутрішніх справ. І справа навіть не в тому, що майже всім автомобілям вийшов термін експлуатації і довелося докладати титанічних зусиль, щоб привести їх до ладу. Це, так би мовити, само собою. Знали, на що йшли! А в тому, що разом із начальником будівельного управління УВС помінялися й виробничі плани його керівництва. Новий начальник БУ Ю. Е. Слуцький вирішив, що КрАЗ, автосамоскид тощо могли б іще придатися управлінню, і став вимагати термінового повернення техніки. Але торгова операція вже відбулася! Мало того, що у ремонт автомобілів ми вклали чималу суму! Врешті-решт, вони нам самим потрібні. Інакше не купували б. Питається, про що думали в управлінні раніше?! До речі, ми не такі багаті, щоб тринькати гроші на вітер. Наше об’єднання працює за державними нормативами і відповідно має право купувати обладнання, техніку і матеріали за державними розцінками. Тому «йти назустріч» діловому партнеру, який не тримає слова, ми відмовилися. І тоді на нас почалася буквально навала працівників відділення по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності! Вони стали в нас такими частими гостями хоч у штат зараховуй! Не подумайте, що ми намагаємося взагалі уникнути перевірок. Витримали вже не одну. І цілком достойно. Але коли бачиш, що тебе хочуть таким чином зацькувати, залякати, мимоволі виникає питання: невже хлопцям у міліцейських кашкетах більше нічого робити? І вже давно покінчено з корупцією, спекулянтами тощо? Невже новий начальник БУ УВС Ю. Е. Слуцький і заступник начальника УВС області М. Д. Галузинський, який йому протегує, і далі подібним чином залагоджуватимуть стосунки з діловими партнерами? Що ж тоді називати посадовим м. Полтава. директор ПОПІД тином шантажем ? ХУДОЛІИ, об'єднання. З нами завжди хотіли мати справи. Ще б пак! Одного цікавить солоспів Бориса Романовича Гмирі, інший починає поважати себе, коли слухає Аллу Борисівну. А скільки радісного лементу викликали перші платівки «Ватри»! Пам’ятаєте: «Червоні маки... щось у житі шелестить...» І все це могли запропонувати і першому, і другому, і третьому представники львівського Будинку грамплатівок фірми «Мелодія». Нас, коротше, поважали, а…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"