Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №17 Сторінка 5

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1991 / № 17 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1991 №17 Сторінка 5 - Гуморески. Дзвінок у двері пролунав твердо й наполегливо. Майор Коцький аж підстрибнув під ковдрою, боляче вдарившись тім'ям об стіну. Молодший сержант Лі-дочка голяка заметушилась по кімнаті й білою ластівкою пурхнула під ліжко. Тримаючись за серце, Коцький намацував ногами капці- Не відчиняй! приглушено зойкнула Лідочка. А якщо це дружина? вичавив із себе Коцький. Може, у відрядженні достроково справилася... Тим більше не відчиняй! Скажеш, що тебе вдома не було! Як це вдома не було? обурився Коцький. Ти хоч думаєш, що верзеш? Де б це я, офіцер-інтендант, швендяв серед ночі... у мирний час?! Коцький звівся на тремтячі ноги та... знову сів. Слухай... Це, мабуть, особисти, простукотів зубами. Рознюхали, нишпорки лягаві, та й приперлися брати... Господи! За що?.. Хіба мало за що! Тут усе життя ходиш по лезу... Ти як гадаєш меблі, дачі, «видуха», машина... та ще й тобі трикімнатна з чеським унітазом... І все це за майорську зарплату?! Дурепа недороблена! Під ліжком захлюпало. Помовч, кому сказано! Коцький тихо відсунув штору і обережно визирнув у вікно. Спецмашини на вулиці не було. Ч-чорт... Що ж його робити, га? у відчаї простогнав він, затискаючи голову в долонях. Це вже точно або дружина, або... або демократи... Хто?! Та ці... рухівці, письменники, християни... чи ще якісь песиголовці. Я ж учора на мітингу ех, кретин! візьми та бовкни: «Хай живе КПРС!» Малахольний... Хто ж за язика смикав? Аби знати, що так обернеться... Ні! рішуче шморгнув носом Коцький. Тре' відчиняти: краще уже смерть, аніж поламані двері. А ти лежи тихенько, може, тебе й не помітять. Тільки от що, раптом згадав він. Завтра ж обов'язково розповіси перед строєм, що так воно й так, загинув майор смертю хоробрих за праве діло... у своїй квартирі, на твоїх очах. Яка вже різниця... Не забудеш? І майор Коцький, глибоко вдихнувши, попрямував коридором назустріч своїй долі. Та недовго плакала молодший сержант Лідочка в темряві й задусі: по якійсь хвилині Коцький повернувся живий та неушкоджений. Кругле його обличчя світилося щастям, як сонечко на дитячих малюнках. Це родичі до сусідів! урочисто проголосив він. Квартирою помилилися! О-о-о!.. простогнала Лідочка, рачкуючи з-під ліжка. Не бійся нікого, моя зіронько!…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"