Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №08 Сторінка 2

(Допекло, Усмішки)
Журнал Перець 1991 №08 Сторінка 2 - Допекло, Усмішки. ДІЛИТИ НЕ МНОЖИТИ Одному колективові досить солідної установи належало прийняти дуже відповідальне рішення розподілити три пилососи, котрі милостиво виділив профком керівного тресту. Задача була не з легких, коли врахувати, що всі сорок шість його членів претендували на почесне звання щасливого власника супердефіциту. Тиждень пішов на вибори компетентної і об'єктивної комісії на чолі з директором, два на обговорення кандидатур претендентів. Аргументи останніх часом були настільки вагомі й переконливі, що, здавалося, і сумніву не лишалось в їхній перевазі. Але тут вигулькував якийсь ветеран-сподвиж-ник, чиї заслуги перед трестом не могли не надати йому першочергового права пилососити власну квартиру. Або пред'являла довідку рум'янощока стажистка про те, що має алергію на пил і тому претендує на чудо побуту поза конкурсом. Після гарячих дискусій і палких обговорень таки вдалося трохи зменшити список бажаючих, викресливши з нього тих, хто минулого розподілу одержав праску, або кришки для консервування, або миючі засоби. Урешті-решт розподіл дійшов апогею. У списку претендентів, крім членів комісії, залишилось сім ветеранів праці, чотири матері-одиначки і один батько-герой. І тут раптом виявилось, що ділити нема чого пилососи вкрали... Ось таку сумну історію розповіли нашому кореспондентові. А ми подумали, що ця історія дуже і дуже типова для нашого з вами сьогоднішнього життя. Бо майже немає сьогодні колективу, в якому б замість розв'язувати актуальні виробничі проблеми, не ламали б списи, не сперечалися до хриплоти, вирішуючи, кому ж віддати перевагу при розподілі товарів ширвжитку. Хто з членів колективу найбільш достойний придбати пральну машину, колготки або ж дефіцит з дефіциту труси. Уся історія нашого суспільства це суцільний, постійно триваючий перерозподіл. Змінюються лише гасла. Вчора «Земля селянам!», «Фабрики робітникам!», сьогодні «Земля всякому, хто забажає», «Фабрики кожному, хто візьме». Вчора ми закликали до розкуркулення, сьогодні до роздержавлювання. Тільки вчора все було глобальніше, так би мовити, у світових масштабах «Експропріація експропріаторів!» Сьогодні гасла мають локальніший характер, скажімо «Про захист прав споживачів». Височайшим указом споживачам приписується спускатися в підсобки і пильно стежити, аби товари не йшли наліво. Тобто брати участь у розподілі. І споживачі це роблять з радістю. Бо в нашому найсправедливішому суспільстві мають у першу чергу ті, хто розподіляє. А тому розподіляти хочуть усі. Тому в нас і не зменшується адміністративно-бюрократичний апарат. Тому і не вгамовуються пристрасті тих, хто бореться за владу. І, може, всі наші біди саме від того, що ми забули головний принцип розподілу, сформульований ще нашими далекими пращурами: перш, ніж ділити мамонта, треба його як мінімум вполювати. А ми дискутуємо з приводу шкури неубитого ведмедя, все намагаємося справедливо розділити... нулі. І так захопилися розподілом, що й не отямились, як виявилось ділити нічого. Воно хоч і справді ділити не множити, але якби всю ту енергію, що ми витрачаємо на розподіли й перерозподіли, та спрямувати на множення, можливо б, і було що ділити! Кожен і кожне шукає свого. Молода, вродлива, лагідної вдачі, бездітна дівчина тридцяти п'яти років шукає у шлюбних інтересах юнака не старше сорока років, з житловою площею і міською пропискою, і, зрозуміло, без поганих звичок. Прочитаєш таке газетне оголошення душа тихо радіє: як ми високо підняли планку юнацького віку. І геть розпусні запитання про те, що ж ото робило таке золоте створіння аж до тридцяти п'яти і не нажило бодай одну-дві дитинки. Слід знати: наші дівчата, виховані на кодексах цноти і духовного розвою, уміють вберегти себе від спокус і недоброго впливу. Отож не давайте увійти до вашої душі зневірі й цинізму, який може абсолютно брутально наштовхнути на думку, що лагідної вдачі вродлива особа лишилась до таких похилих юнацьких літ неущербленою саме через те, що не мала прописки і жила під мостом. До справжньої духовності це не має жодного дотику. А приповідка на той кшталт, що Мал. А. ЮНА Лікарю, поставте мені діагноз діабет. Дуже каші гречаної захотілося. і о с; О о сб слони у неволі не множаться, абсолютно абсурдна. Більше того, якщо ми вже згадали про слонів, то кілька днів тому по телевізору прозвучало шлюбне оголошення про те, що тридцятилітній слон Бой із Київського державного зоопарку теж шукає собі подругу, не старше двохсот років. Про лагідність, А правда, Миколо, що горілка нукліди виводить? Аякже! Он з Михайла, бачиш, уже побігли... ітАрішкі резерви за- Рада трудового колективу сідала четверту годину. А поступу ніякого. Раптом у похмурій непроглядності ніби промінець сяйнув. Таке собі молоде-зелене, вчорашній випускник політехнічного Оксентюк по-архімедівсько-му вигукнув: Еврика! І, схвильовано перевівши подих, докинув: Є альтернатива! Яка? обнадійливо сіпнулася нечисленна аудиторія. Отака! підняв над головою великий палець. Наше рідне підприємство, яке усі ви добре знаєте, рідкісно-унікальне. Працюємо на старезних, украй зношених верстатах, куди не глянь процвітає кустарщина. Саме на цьому й давайте робити гроші. Та не просто робити, а лопатою гребти. Головуючий спантеличено прокашлявся, директор округлив очі, решта вражено принишкла. вроду і погані нахили ні слова, зате критикувалася адміністрація якогось заїжджого цирку, бо той не пішов назустріч Бою і не позичив йому на півтора-два роки слониху. Чому півтора-два? Хтозна. Може, у них, у слонів, стільки триває шлюбна ніч. Не знаю, чим мотивували циркачі свою відмову.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"