Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1992 №12 Сторінка 2

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1992 / № 12 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1992 №12 Сторінка 2 - Гуморески. Нині без згадки про ринок не обходиться жодна путяща промова чи інтерв'ю. Мовляв, незважаючи на великі труднощі, ми здійснюємо перехід до ринку. Не знаю, може, воно й так, проте поки що замість ринку з розчаруванням бачимо на кожному кроці елементарний базар, а точніше, пересічну барахолку. Бо ж таки на базарі колись можна було купити практично все від коня і корови до ложки й миски, від добрячого кожуха до сорокавідерного кадуба. А тепер все це як корова язиком злизала. І з базарних рядів, і з магазинних полиць. Натомість вам пропонують сумнівної імпортності коньяки і презервативи, губну помаду й бюстгальтери, жувачку і пістолети. І чому дивуватись? Адже за нинішньої податкової політики тільки наївні ідіоти можуть мріяти про якийсь економічний бум. Поки ж спостерігається тільки бум відмивання награбованих капіталів. Чомусь усі наші добрі починання, як правило, завершуються грандіозним пшиком. Чомусь-то нам обов’язково треба поставити воза поперед коня, а потім батожити ту нещасну тварину, аж поки вона не впаде. Отак і з нашою горопашною економікою. Усім з самого початку було ясно, що, перш аніж відпускати ціни, потрібно прийняти ан-тимонопольні закони, розробити таку податкову систему, яка б зацікавлювала, а не відлякувала підприємців, і тільки тоді відпускати, подбавши до того ж, про найменш захищені соціальні ПІДОЗРІЛИМ тип До редакції газети зайшов молодий автор. І поклав на стіл заввідділом поему про рідний край. Поема? Ого! Подивимося, як ви тут римуєте і читача образами хвилюєте. По-ди-ви-мось! Проковтнув заввідділом поему за один «гам», скоса позирнув на поета, попросив трохи зачекати і подався до відповідального секретаря. Якийсь дивак поему приніс. Ви тільки оком киньте: все на рівні, правити нічого! Та-ак! замислився відповідальний. Підозріло вправна річ. І я не бачу, як тут допомогти авторові. Плагіат? Про наш край ще жоден значний поет не писав. Виходить, нема у кого здирати. Ну, що з таким нахабою робити? Глибше копніть у його біографії. Ясно? Взяли інтерв'ю у старожилів і сусідів. Виявилося, що автор у дитинстві з колиски не падав. Підлітком яблук і кавунів не крав. І в юнацтві нерозділеного кохання не відсмаковував. Словом, жодного натяку на те, що ж саме спонукало людину до поезії. Подзвонили у лікарню. І диво: на прийомі у психіатра автор не бував. Зробили запит у профком авторемонтної майстерні і тут загадка: працює автор слюсарем, норми виконує, з майстром не свариться, у витверезник не вчащає, від молодої дружини в гречку не плигає. Притому членом КПРС не був і до нових партій не вступає. Загадка природи, бурчав відповідальний. На жодній козі до нього не під'їдеш. Залишається останнє: віддати поему нашому міському критику Омель-кові Ступі. Він замолоду римував, отож до поетичного наброду нюх має... Омелько Ступа обнюхав, виправив, під-рихтував, причесав і освіжив твір молодого поета. І хоч у поемі тепер ішлося не так про рідний край, як про смачні вареники, котрі тривожно-пізніми вечорами варить Омелькова молода сусідка Параска, твір заграв (як одностайно вирішили в редакції) новими барвами, штовхав читача у загадкові глибини підтексту. Поему надрукували. І відразу ж літературна газета виступила з розгромною рецензією. От бачите, шпетив відповідальний завідуючого відділом. До однієї дрібниці ми так і не докопалися. Автор, виявляється, видав у столиці книжку хороших віршів, а у нас виступає з халтурою. Віщувало моє серце підозрілий тип. Так воно й вийшло! Кость ЛЕМЕШЕВ. м. Харків. Свєта, у тебе такий чудовий самогон! Дай рецепт. Е-е, ні чорта з два! Десять років мене штрафував! верстви: інвалідів, пенсіонерів, дітей. Здавалось би, азбучні істини! Які нині підтверджуються на кожному розі. Недавно, кажуть, на розі вулиць Тол-стого і Саксаганського підвели з тротуару бабусю-пенсіонерку, яка знепритомніла з голоду. За повідомленнями преси, тільки у Києві за останні півроку зареєстровано 127 таких випадків. Ота-кі-то гіркі пироги. То як же ти, в холеру ясну, відрізниш велемудрого державного мужа з його економічною програмою від бандюги з великого шляху?.. Втім, я не називаю прізвищ. А то політик нині вельми вразливий пішов, ледь що не так ображається, погрожує піти у відставку. А що нам тоді робити?.. Добре…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"