ГУМОР І САТИРА

Перець 1992 №10 Сторінка 9

(Перченя)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1992 / № 10 / Сторінка № 9

Перець 1992 №10 Сторінка 9 - Перченя. САМІ СОБІ ПАНИ, або РОКІРОВКА В ДЕМОКРАТИЧНОМУ Категорично згоден з тими панами-товаришами, котрі вважають, що колгоспи себе іще не вичерпали, що вони потрібні країні. Країна, як відомо з популярної колись пісеньки, це я, ти, він, вона. В тому числі й Петро Ахтамонович Шульженко. Так от, якби не колгоспи у нас були, а... а... не доведи, господи, куди не кинь, скрізь усе власне, скнів би Петро Ахтамонович у своїй, непоганій, правда, хаті в селі Горобіївці під райцентром Срібним і навіть не помишляв би про те, щоб збудувати іще одну, в самісінькому центрі райцентру. Бо куди б він її приткнув, якби ця земля була Іванова, та Миколина, а он та, із садочком, належала солдатській вдові Вірі Андріївні Фурсі? Хіба що викупив би кільканадцять соток під присадибну ділянку. Я вже не кажу про те, що значить будуватися у наш час, коли чого тільки немає: немає цегли, лісу, цементу, шиферу, цвяхів. А якщо і є, то за такими цінами, що очі на лоба лізуть. Проте, на щастя Петра Ахтамоновича, і в Горобіївці, і в Срібному, та й у районі в цілому іще панує колгоспний лад, представляють який винятково чуйні люди, усі без винятку депутати якщо не сільради, так райради. Словом, народні обранці і захисники інтересів народу. Отож чи варто дивуватися тому, що не встиг Петро Ахтамонович свою мрію про будинок у райцентрі підкріпити відповідною заявою, а лише вказав пальцем на місце, де хотів би бачити майбутню оселю, як за вказівкою голови райради Володи мира Миколайовича Мостового сюди почали звозити різні будматеріали-. На превелике здивування власників присадибних ділянок, котрі мусили потіснитися перед новоспеченим сусідою. Даруйте, обмовився. То воно тільки так звучить гордо: власник присадибної ділянки. У колгоспі все наше, отож ніхто не питав Миколу, Петра, а тим паче, вісімдесятитрьохрічну солдатську вдову Віру Андріївну Фурсу, чи згодні вони поступитися сотками свого городу заради здійснення заповітної мрії Петра Ахтамоновича. Питання вирішилося просто: голова райцентрівського колгоспу імені Калініна Микола Ники-форович Хмарський взяв у руки аркуш паперу, настрочив протокол загальних зборів колгоспників, згідно з яким присутні начебто з величезною радістю і піднесенням дали згоду про виділення з колгоспних земель у Срібному жителю Горобіївки П. А. Шульженку ділянки під забудову, і відніс витяг з цього протоколу голові райради В. М. Мостовому. А решта було справою техніки. Потужний бульдозер зрівняв із землею садок солдатської вдови, посаджений ще її чоловіком. Проти техніки бабця вдіяти нічого не змогла. І не тільки через свій похилий вік: під час робіт по благоустрою майбутньої садиби її міцно тримала за плечі спеціально викликана міліція. Турбота про забудовника Шульженка передалася й другій за номенклатурним списком на той час людині в районі голові райвиконкому Іванові Петровичу Лихогруду. Вилилася вона в зворушливого листа на адресу керів ництва Прилуцького лісгоспзагу: так і так, мовляв, у колгоспі імені Карла Маркса на ладан дишуть господарські та соціально-культурні об'єкти, отож просимо підсобити п’ятдесятьма кубометрами лісу. Ясна річ, до соціально-культурних об'єктів ці кубометри не дійшли, а осіли в Срібному. Практично у той же час, коли голова райвиконкому змальовував у клопотанні господарсько-культурну драму в колгоспі імені Карла Маркса, по Сумах мотався голова колгоспу імені XXII з'їзду КПРС Григорій Кирилович Чечоткін із не менш слізним письмовим проханням зглянутися над колгоспними дітками, яким для повного щастя бракує дитсадка, а для будівництва дитсадка бракує 15 тисяч цегли і півтора десятка кубометрів піноблоків. Над дітками, звичайно, зглянулися, після чого мимо віконець вдовиної хати знову прогуркотіли вантажівки з будматеріалами. Відчуваю, що читачеві вельми кортить довідатися, хто ж це за один Петро Ахтамонович Шульженко, що заради втілення його мрії у життя були підняті такі сили. Відповідаю: Петро Ахтамонович звичайнісінька людина. Частка свого народу. Такий же, як я, ти, він, вона. З тією, правда, різницею, що йому пощастило на зятя Володимира Миколайовича Мостового, спочатку першого секретаря райкому партії, потім, у ході перебудови,…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"