Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1992 №11 Сторінка 5

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1992 / № 11 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1992 №11 Сторінка 5 - Гуморески. Мал. О. МІХНУШЕВА Не стійте всі гроші пішли на зарплату директору! КІНЧИЛАСЬ ДРУЖБА ЧЕПІГА. и такого хлопцем все як об стінку горохом. ГУМОРЕСКА Так, ж їх у нас, для нашого знайдеться* 4* Дозвольте, товаришу директор? Заходьте. Сідайте. У мене справа є. Так я й зрозумів. А яка ж саме? Заява. Замурзав трохи на роботі й писав... Що ж ви тут хочете? Ось, прочитайте... А навіщо ви ще й окуляри одягаєте? Там і так ясно! На жаль, доводиться вже з окулярами так... Кілограм цвяхів просите? Але дорогенький, немає. Як це немає?! Дуже просто: не було потреби виробництва, то й не купували. А може, для мене кілограм Я ж вам пояснив... Мені, товаришу директоре, не пояснення потрібні, а цвяхи! То підіть у господарчий магазин! Чого це я туди йтиму? Хіба за півроку роботи у вас я не заслужив? А як же гасло: заводи й фабрики робітникам? Але ж немає чого виписувати, зрозумійте! Та розумію: як робітникові то дзуськи. А ще окуляри одягали... При чому тут «робітникові»? Авжеж, аби я був начальником, то й цвяхи знайшлися б, і ще дещо! Та я доб'юся свого, не думайте, якщо я не при галстуку та без окулярів... Слухайте, навіщо ви таке говорите? А що, не маю права? Маєте право і просити, і говорити, й виписати те, що є, та біда може, ми й винні, не подумали про всяк випадок, біда, що цвяхів у нас справді немає. Та-ак... То я перепишу заяву: дайте хоч півкіла! Та я ж вам, шановний, тільки-но... Що ви мені «шановний»? Не треба загравати! Хочете обкрутити, щоб я не добивався свого? Не вийде! Позаїдалися тут, що вже робочій людині й залізячки не можна взяти! Ну, знаєте, робоча людино... У нерви є! Ах, он як?! А в мене, виходить, тобі й прийшов до керівника... Ну, я завтра ж подам заяву про звільнення, але перед тим напишу... знаю, куди. Я вам заб’ю цвяха! Вам ті гвіздки боком вилізуть! Мене всюди, де я працював, довго пам’ятають!.. Борис ВАНЦАК. мене теж немає? От зачекайте, м. Лубни на Полтавщині. напівюнацькому віці поталанило мені захворіти й потрапити до дитячого санаторію. Там я і отримав першу в своєму житті записку від однієї бідової другорічниці з пропозицією дружити. Моє серце забухало, як полковий барабан під час церемоніального маршу, а все непорочне єство охопила бурхлива радість: я дружитиму з дівчиною! Та водночас у свідомості сформувався й, сказати б, організаційний клопіт: а як дружити? Цього я собі не уявляв абсолютно. І вирішив порадитися з приводу несподіваної радості ж несподіваного клопоту із метикованим з нашої палати, до того ж старшим на два роки у нього під носом уже навіть темний пушок зав'язався на прізвисько Зяма. Вусатий Зяма співчутливо вислухав мене, поблажливо ляснув рукою по моєму плечу і рішуче проголосив: Ти, головне, не бійся. Сьогодні ж уночі й підемо. Ку... куди? перелякався я. До дівчат у палату. В тій, де спить твоя, у мене теж подруга є. От і познайомишся ближче, побалакаєш, і, побачивши, мабуть, що я взагалі заціпенів од жаху, ще раз ляснув мене по плечу. Кажу ж: не бійся!.. Іти довелося повзком. Щоб не перехопила чергова у дівчачому коридорі. Затим були напівпрочинені двері до палати, куди першим, як вуж, прослизнув вусатий Зяма, потім моторошна темрява, в якій я так і не зміг зорієнтуватися і, врешті-решт, закляк у стані повної прострації під котримсь із ліжок. Звідти я був добутий вранці під вереск наполоханих дівчат і негайно виставлений на громадський огляд як злісний порушник дівочого спокою. Вусатий Зяма оглядав мене в числі інших дисциплінованих санаторців... Так скінчилася, не почавшись, моя перша різностатева дружба... Відтоді, звісно, розуміння дружби у мене значно розширилося, аж до одного з найцікавіших її проявів, а саме дружби на міжнародному…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"