Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1992 №11 Сторінка 2

Журнал Перець 1992 №11 Сторінка 2. знову ПРО В. БОЙКО, зав. відділом економіки «Перця». би, їжаку ясно. І, незважаючи на це, дозволяє малому підприємству де заступником директора працює спочатку придбати 120 тонн цукру, Парадокс: спочатку не хочуть слухати, а потім підслуховують. ф Якщо жити за принципом «після нас хоч потоп», він може настати ще при нас. Земля наш спільний дім, але які різні квартири! Не державна казна, а казна-що. Життя дається один раз. То де ж воно? Свою вищу освіту міг підтвердити тільки документально. ф Враження від конкурсу краси: «А королева ж гола!» Орден орденоносців. Рід заняття: професійний опозиціонер. Микола ЛЕВИЦЬКИИ. СІ ми певною мірою родичі. Так би мовити, правнуки Адама і Єви. І тому, коли зустрічаєш вряди-годи однофамільця, мимоволі задумуєшся: а чи не двоюрідний брат десь у п'ятому коліні?.. Отак, було, задумалися й тернопільчани, коли дізналися, що заступник голови облвиконкому Богдан Бойко підписав ліцензію на вивезення 100 тонн цукру за межі України малому підприємству «Комплект», де заступником директора працював якийсь І. В. Бойко. Які ж підстави у тернопільців були для такої задуми? А чень же послухаймо. Ну, от вам, приміром, перше. Усі ми бачимо, як ниньки сутужно з тим самим цукром. Газети переповнені криками і зойками незалежних громадян, які не можуть отоварити свої талони, а відтак зварити молочну кашку дитині, запастися варенням та компотами на довгу тривожну зиму та й просто попити солодкого чаю дозволити собі таку останню невинну радість у наскрізь прогірклій, хоча й суверенній дійсності. Наводиться маса прикладів, коли магазин, до якого щойно привезли півтори сотні мішків цукру, через півгодини вже зачиняється під тим приводом, що, мовляв, усе вже розпродано. Люди бачать, як просто у них на очах, не ховаючись, наживаються безсоромні ділки, плюючи на всі приписи і настанови. «Де закон, де влада?» справедливо репетують вони. А влада - ось вона, тутечки. В унісон з торгашами плюючи на ошелешених громадян, вона одним помахом керівного пера дозволяє поцупити два вагони дефіцитного продукту бозна-куди, аж у Прибалтику. Так не за красиві ж очі, напевне?.. Тим паче, що іще в грудні минулого року заступник міністра економіки України розіслав рекомендаційного листа, в якому настійно не радить до урожаю 1992 року використовувати цукор для бартерних операцій, бо його залишилося у нас стільки, що дай, боже, самим би протриматися. У екстраординарних же, вкрай необхідних випадках комісія міністерства сама встановлюватиме квоти на вивезення цукру та інших товарів народного споживання. Виконкомам же обласних та міських Рад такого права не надано. Здавалось «Комплект» І. В. Бойко, а потім і відправити більшу його частину на закордон. Невже просто так, за здорово живеш? Тим більше, пан Богдан пречудово знав, що підписувати подібні документи має право тільки голова обласної Ради. Через те й не зареєстрував отих благословляючих паперів у відповідних підрозділах облвиконкому. Якось-то воно, мовляв, пронесе... Ну, скажіть, ви взялись би отак, ні за що, ні про що ризикувати заради чужого дяді? Я б теж не взявся. Залишається припустити що?.. Правильно, ми теж так подумали. Хоча по-дружньому повинні вас застерегти: з керівними особами давайте полегше. Вони обрані народом, користуються його довір'ям, і всякі там легковажні припущення залишіть краще при собі. В інтерв'ю, даному місцевій газеті «Тернопіль вечірній», Богдан Бойко дає це ясно відчути. «До моїх рук нічого не прилипло» ці слова винесені в заголовок інтерв’ю. Ну, що ж, слава богу. Вже легше. Мало того, пан Богдан твердо говорить: «Я не бачу в цьому бартері ніякого злочину». Та ж певно! Бо якби був злочин, то пан Богдан давав би інтерв'ю не кореспондентові і не у своєму Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО Мал. В. АДАМОВИЧА службовому кабінеті, а в кабінеті слідчого. У даному випадку йдеться про звичайнісіньке, рядове зловживання владою, яке, проте, не прикрашає службову На щастя, не підтверджуються чутки й про якісь там родинні симпатії. Тобто, пан Богдан не заперечує, що І. В. Бойко справді його двоюрідний брат, але тут же офіційно повідомляє про те, що з січня місяця той у «Комплекті» вже не працює. Х-ху, знаєте, як гора з плечей? Вже зовсім легко. А то, признатись, мені як авторові було вельми неприємно вислуховувати всілякі домисли про свого однофамільця (трапляються ж збіги!). Зрештою, усі ми, Бойки, очевидно, походимо з однієї малої прабатьківщини Бойківщини,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"