Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1993 №14 Сторінка 4

(Сатиричні мініатюри)
Журнал Перець 1993 №14 Сторінка 4 - Сатиричні мініатюри. перець ШАНА І СЛАВА НЕЗАМІННІ Анатолій ПРОХОРЕНКО Воасідав святий колись на троні. Всі, хто мимо путь свою тримав. За велінням серця і канонів Шану йому й славу воздавав. Одлетів святий у царство інше. Чорт на тому, троні (не збагнуть). Всі. хто мимо йде як і раніше Шану йому й славу воздають. І землетрус їх не ляка, І ринок їм не на заваді... Бо мали дядечка в ЦК, А нині тітоньку в Канаді. ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МЕНЕ Нехай моя кусюча мова. Як надокучлива оса. Та все ж було спочатку СЛОВО, А потім борщ і ковбаса. Сергій КОВАЛЬ. КВИТКИ. Якось у мене був практикант. Я вчив його газетного ремесла. Все йому давалося легко, але одного слова він не міг опанувати. Коли писав про реставрацію дебаркадера на львівському залізничному вокзалі, уперто називав його дебардакером. В одному репортажі, в другому... Одного разу через недогляд «дебар-дакер» прослизнув і на шпальти. Начальство страшенно обурювалося. «Ви знаєте, що таке «бардак»?» запитувало воно у мене і в нього. Я здогадувався, а він через юний вік і гадки не мав. Часи тоді були цнотливі, і будь-який бардак у господарстві називався недоглядом, тимчасовим недоліком або упущенням. Натуральних же бардаків з бандершами та номерами тоді офіційно не існувало. І це підвело нас під службові догани, позаяк ми нібито, за попередньою домовою, натякали, що вони, носії буржуазної розпусти, в соціалістичній дійсності таки є. І то на вокзалі, який у Львові від дня його спорудження називали двірцем. Даремно нас покарали. Час показав, що наклеп на двірець, учинений практикантом, зовсім не наклеп. Просто в той момент устами газетного немовляти глаголила істина. Як всякий майбутній геній, він зазирав на п'ятирічку вперед. Де бардак нині у Львові так це саме на вокзалі. І повірте: таке лайливе слово я вживаю не першим. Два нардепи обласного рівня, яким дісталися плацкартні місця, де вже облаштува-лись на підвечірок два звичайні пасажири (і теж з квитками) не змовляючись, так і сказали: «Бардак!» Поганий приклад, як відомо, заразливий. За два тижні ще двадцять два мандрівники обізвали наш двірець у такий самий непристойний спосіб. І теж з тієї ж причини. Особливо помиляються касири, виписуючи по два квитки на одне місце на поїзди популярних напрямків: до Москви, Адлера, Києва. І чому б це так? Може, через те, що «на руках» ці квитки удвічі-втричі дорожчі? До речі, спекуляція подібного роду тут квітне. І не сподівайтесь розминутися з нею, вирішивши купити квитки попе редньо навіть за максимальний строк. Приходьте ви до каси за місяць до відправлення свого потягу, а квитків уже чортма. Як? Чому? Ви ж були першим... Не квокчіть, не денервуйтесь. Ніхто вам дохідливо не роз'яснить. Навіть начальник вокзалу Борис Михайлович Бачинський. Стосовно поїзда № 92 Львів-Київ, наприклад, то він почне, якщо ви потрапите на прийом, говорити, що з 886 місць лише 556 надходить у продаж. Решта броня. Але вам потрібно не 556 полиць, а одна. За місяць наперед. «Добродію, вибачайте». Вибачайте ще раз. Але що таке 330 місць броні? Це питання вже не до пана Бакинського, а у сфери, куди йде локомотивний дим, тобто вищі і зовсім високі. А от про квитки на комерційний поїзд до Польщі взагалі не знаю, у кого запитати. Чиясь винахідлива голова свого часу визначила вартість…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"