ГУМОР І САТИРА

Перець 1993 №12 Сторінка 8

/ Перець /Журнал перець / Рік 1993 / № 12 / Сторінка № 8

Перець 1993 №12 Сторінка 8. Фелікс КРИВІН ЛЮДИ, ТВАРИНИ І РЕЧІ Фелікс Кривін закарпатець. Усе свідоме життя мешкає в Ужгороді. Проте відомий, без перебільшення, не лише з того і цього боку Карпат, і не лише в усій Україні, і не лише в усіх республіках колишнього СРСР, а нині СНД, а й майже в усьому цивілізованому світі. Бо Фелікс Кривін талановитий письменник. І не просто талановитий письменник, а талановитий письменник-сатирик і гуморист. Він має унікальний хист підмічати такі деталі з навколишнього життя, повз які проходять інші талановиті письменники. І не лише підмічати, а, трансформувавши їх у конкретні образи людей, тварин і речей, цілком несподіваним робом змусити нас читачів замислитися над тим, як і для чого ми живемо на цьому світі. Завдяки десяткам книжок Фелікса Кривіна над цим питанням плідно міркували сотні тисяч, а може, й мільйони людей різних національностей. Ну, а раз міркували, то, безумовно ж, ставали кращими, добрішими й розсудливішими. Прочитайте, шановні друзі, кілька нових оповідань Ф. Кривіна, запропонованих Перцеві, і ви самі у цьому переконаєтесь. Володимир ЧЕПІГА. ПОРТРЕТ ЛЮДИНИ НА ТЛІ СОБАКИ Чотири троглодити сиділи на березі річки й натаскували собаку на корисну діяльність. Вони жбурляли у річку каміння, а довірливий пес учився їх приносити. Камінь падав у воду, собака, блискавично зреагувавши, кидався за ним, та коли допливав, каменя на місці його падіння вже не було, і пес, покружлявши річкою, винувато й розгублено повертався на берег. Та не встигав він обтруситись, як у воду летів новий камінь, і собака знову рвався за ним. І знову з тим самим успіхом. Троглодити просто вмирали зі сміху. Цей дурний собака не знав, що камінь у воді тоне, а троглодити знали, у цьому вони були освічені. І вони кидали камені, стараючись поцілити в собаку, бо неуцтво має бути покараним. Та собаку це не зупиняло. У нього була ціль, і він, не здогадуючись, що сам уже став ціллю, вперто прагнув наздогнати камінь. Та щоразу спізнювався і не міг збагнути, чому. На берег вийшли чотири троглодитки і теж повеселилися від душі. А потім усі разом знайшли собі інше заняття і забули про собаку. А пес стояв на березі й невідривно дивився на воду. Камені більше не падали, а він усе чекав і чекав. І якось нервово здригався й поривався кудись плисти... Раніше в нього була мета. Нехай безглузда, нездійсненна, хай принизлива та образлива, але все ж мета, яка сповнювала смислом його собаче існування. А ріка пропливала мимо, велична і спокійна. Для того, щоб плисти, їй не потрібна була ніяка мета. На двадцятій хвилині гросмейстер зрозумів, що чорні йдуть у наступ. Не знайшовши сильнішого продовження, він повернув дошку і став грати за чорних. Білі надовго замислились. Та згодом відчайдушним зусиллям вирівняли гру і поволі перейшли у наступ. Тепер настав час замислитися чорним. Гросмейстер, який грав за чорних, шукав у цій ситуації контргру, а коли знайшов, ще раз повернув дошку і став грати за білих. При цьому він нагадав, що з самого початку грав за білих і навіть був ініціатором першого ходу. Болільники полегшено зітхнули: вони могли знову вболівати за білих. Вони намагалися не згадувати тих хвилин, коли вболівали за чорних, захопившись грою гросмейстера. Однак чорні не здавались. Вони поступово вирівняли гру і пішли у наступ. Гросмейстер став грати за чорних. Затим білі пішли в атаку. Він став грати за білих чорні пішли в наступ. Тоді гросмейстер просто вийшов із партії і став грати зовсім в іншу гру. ...А болільники продовжували вболівати. Та вже не за нього, а за іншого гросмейстера. І навіть не гросмейстера, а просто майстра. Чи навіть не майстра, а кандидата в майстри. Мабуть, вони взагалі забули, хто розпочав партію і хто був ініціатором першого ходу. буває навпаки. Та Краплі подобалися ті вірші. їй подобалося бути краплею в бурхливому потоці. І зовсім їй не обов'язково знати, куди мчить отой потік: чи зрошує він лани, чи затоплює населені пункти. Вона вважала себе життєдайною вологою, та якщо їй скажуть: з кулею встань, з гвинтівкою ляж... Крапля твердо знає (хоча яка твердість у рідини?!), що той, хто сьогодні тече не з нами, тече проти нас, ллє воду не на той млин. Одного разу й про неї подумали, що вона ллє воду не на той млин. їй нічого не сказали, та вона відчула навколо якісь зміни. Якесь дивне мовчання. Наче на похороні, а вона мовби у домовині. їй захотілося виправдатися, але вона не знала, у чому. І перед ким. Ніхто її не звинувачує, та Крапля відчуває: атака на неї почалась. Як у кінофільмі «Ча-паєв»: пам-пам, пам-пам, пам-пара-рам-пам... Психічна атака. Ось тоді вона дала собі слово: завжди литися з масами і ніколи, ніколи не виділятися з мас. Крапля була м'яка, вразлива, а Гвинтик твердий і розумний. Тому він писав книгу. Щоправда, як тепер кажуть, «у стіл». Писав, писав, і все у стіл, у стіл... Таке було враження, наче він вгвинчується у стіл, але чомусь вважалося, що він той стіл розхитує, а не зміцнює. Його вже попереджали: не розхитуй! Та він інакше не міг. Адже…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"